Press "Enter" to skip to content

Аналізуй це!

Аналізуй це!

У кожного з нас свої страхи, переживання і екзистенційні питання, які в різні моменти життя змушують нас засумніватися в самих собі, в тому, що ми робимо і як живемо. Але як дізнатися, чи є сенс в цих тривожних сумнівах?
Анализируй это!

Лише кілька тижнів минуло після зимових канікул, а на когось з нас вже навалилися втому і мимовільну невдоволення. Начебто колом звичний офісний open space або навіть окремий кабінет, або ми, як і раніше, сидимо, як влиті, у домашнього комп’ютера. Ми знову купуємо додому продукти на тиждень і задумливо завантажуємо пральну машину, збираємо дітей до школи і слухаємо неуважно телевізор… І раптом звідкись зсередини починає звучати цей дивний питання: а чому, власне, я тут? Що привело мене в цю точку моєму житті, чи на своєму місці я? І взагалі, чи так я живу?

Чи обгрунтовані ці сумніви, чи справді ми чекаємо змін, готові до них, або на час потрапили в зону турбулентності – просто втомилися, хандрим? Так, бувають зовнішні причини кризи: несподівані перестановки на роботі, труднощі з друзями, розлад у відносинах з партнером… Але можливо, ми просто зациклюємося на неспокої, яке нікуди не веде, або навіть отримуємо своєрідне задоволення від ходіння по уявному колі. «Спробувати по-новому поглянути на своє життя і знайти вірний напрямок – зовсім не те ж саме, що займатися самокопанням, яке навряд чи дасть нам шанс зрушити з місця», – зауважує психолог Наталія Тумашкова. Адже все можна піддати сумніву. Скажімо, раптом чоловік, з яким я проводжу чарівні ночі і дні, – не той, хто мені потрібен? Не пошукати мені когось краще?

Глибокий самоаналіз

«Хоча іноді ми неминуче буксуємо: нам буває необхідно до дрібниць обдумати те, що відбувається, щоб зрозуміти, що старі рішення не працюють, і придумати нові способи реагувати на обставини, – каже сімейний психотерапевт Люсі Мікаелян. – Можливо, сумніву не сама приємна сторона дорослішання, але найчастіше саме вони допомагають вирватися із замкнутого кола і почати рух вперед». Так як же розуміти цю пропозицію «конструктивно сумніватися в собі; ставити собі правильні питання; переосмислити власне життя»?

«У процесі самопізнання нам належить прийняти те, що ми не можемо змінити, – пояснює психолог. – Якісь факти про себе, про своє минуле… Навіть якщо вони нам зовсім не подобаються, дратують, неконструктивні. В іншому випадку ми так і не зможемо нічого з ними зробити». Крім того, важливо розуміти, що всі люди роблять помилки (навіть ті, хто в цьому не зізнається, що немає сенсу лаяти себе за промахи, коли можна скористатися отриманим досвідом. Усвідомлюючи при цьому: якщо б у нас з’явилася можливість почати все спочатку, ми зовсім не обов’язково змінили б все те, що звідси видається помилкою. І зберегли б те, що зараз цінуємо, озираючись назад.

Бажання змінитися не виникає в результаті вольових рішень, до нових обставин і «новим собі» важко підготуватися. «Навіть якщо мова йде про чергове віковому кризі, – додає Люсі Мікаелян. – Наприклад, всі розуміють, що діти виростуть і підуть з сім’ї, але мало хто з батьків по-справжньому готовий до цього». Тим більше що потреба в змінах настає, як правило, раптово: ще вчора все йшло своїм чередом, а вже сьогодні ситуація вимагає зовсім інших рішень. Втім, події можуть розвиватися не так бурхливо. «Одного разу до мене на прийом прийшла тиха, непомітна жінка, – згадує Наталя Тумашкова. – Протягом кількох тижнів вона детально розповідала мені свою нічим не примітну життя. Здавалося, що їй просто ні з ким поговорити, тому я практично мовчки слухала. А звернулася вона до мене тому, що ні з того ні з сього почала плакати – вдома, в метро, на роботі – і не могла зупинитися. Вона закінчила свою розповідь, ми розлучилися, а через півроку вона прийшла знову. Це був зовсім інша людина! Елегантна жінка, з блиском в очах… Виявилося, що вона розлучилася з чоловіком, вирішила квартирне питання, змінила роботу. Стало ясно, що тоді вона просто оплакувала своє життя, яка проходила повз неї. А розповівши її іншій людині, немов би розгорнула її перед собою, спромоглася розглянути і прийняти рішення: «Ні, мені це не подобається».

Наполегливе, сильне бажання змінитися не виникає з нашої волі: вона спалахує, як правило, раптово.

Здатність діяти

«У мене ніколи не було часу замислюватися над тим, як я живу: діти, робота… – розповідає 40-річна Маргарита. – Але одного разу начальник запропонував мені новий проект, займатися яким у мене не було ні найменшої можливості. Однак ніхто й не збирався мене питати – все було вирішено! Я пам’ятаю, як у мене перехопило подих. За роки роботи я, звичайно, до чого звикла, але це стало останньою краплею… Мені дійсно прийшов в голову питання – а для чого мені все це?» Правда, спочатку Маргарита спробувала пояснити, що відбувається, відносинами в колективі: «Ну зрозуміло, так і повинно бути: він – хамуватий начальник, а ми – підлеглі, у яких не вистачає духу заперечувати…» Потім прийшла черга самобичування: «А я взагалі вела себе як якась амеба: сиділа в кутку і боялася поворухнутися!»

Раптовий спалах, осветившая «безцільно прожиті роки», часто викликає подібну реакцію: спочатку ми намагаємося звинуватити – або оточуючих, або себе, пояснює Люсі Мікаелян. Але це, загалом, марне заняття. «Ми не можемо змінити інших людей, – додає Наталія Тумашкова. – Неконструктивні й звинувачення в свою адресу: стан провини знесилює. Важливо взяти на себе відповідальність за той ефект, який виробляють наші дії, – ось наш ресурс. Якщо ми розуміємо, як впливаємо на дійсність, то можемо спробувати змінити підхід. Але тільки свій підхід».

Сильний імпульс

Бажання змін приносить з собою безліч сумнівів і страхів. Опинившись з ними один на один, багато хто вважає за краще відступити, «заспокоюючи себе тим, що місія нездійсненна. Завжди можна знайти виправдання: поїзд пішов, обставини проти мене, вік вже не той… «Ми боїмося невідомості, воліємо звичне – не дуже благополучний, але передбачуване, – розповідає Люсі Мікаелян. – Ми так влаштовані: нам потрібна стабільність, спокійне життя, нам дороги наші звички». Потрібно багато мужності, щоб відповісти собі на питання: як перестати бути тільки тим, ким ми є, і досліджувати іншу частину власного «Я»? «Головне – зважитися, а це завжди страшно, – продовжує Наталія Тумашкова. – Чого ми найбільше боїмося? Брати на себе відповідальність. Важливо сказати: «Ось я, а ось те, що я можу». Молодим це зробити простіше: у них більше гнучкості, вони не тримаються за старе».

І все ж кожен здатний тільки на ті зміни, на які у нього особисто вистачить сил. І зазвичай цього… цілком достатньо! Адже щоб змінити своє життя, зовсім не обов’язково звільнятися з роботи, розривати відносини, грюкати дверима і розвертатися на 180 градусів. «Хоча багатьом саме так і здається, і з-за цього вони не вирішуються нічого змінювати, – уточнює Люсі Мікаелян. – Розумніше думати скоріш про перебудову відносин, а не про руйнування. Позиція «все покину та поїду» не вирішує проблеми: просто людина перестає дивитися в ту сторону, де знаходиться джерело проблем. Важливіше повірити собі, своїх відчуттів, емоцій. Чути себе і пробувати щось нове, розуміючи, що можна помилитися».

Зміни – це і різка зміна курсу, і поступові кроки, з оглядкою на відносини, які нам дороги, на людей, без яких ми не уявляємо своє життя. У кожного є свої способи справлятися з труднощами, які ми всі відчуваємо, влаштовуючись в цьому світі. «Коли я хотіла бути балериною, – посміхається Наталія Тумашкова. – Я не могла спокійно дивитися на сцену, на те, як танцюють інші. Але у мене вийшло змінити своє ставлення: я милуюся артистами і так отримую задоволення від балету».

Ймовірно, про це і мова: постаратися прийняти і радощі, і прикрощі нашого існування. Відважно поглянути в обличчя стереотипам про самих себе і спробувати з’єднатися з тією частиною нашого «Я», яку ми завжди тримали під замком, у неволі. І відчути, як небо стає вище, а горизонт – світліше…

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code