Його фільм «Нелюбов» залишився без премії «Золотий глобус», проте отримав номінацію на BAFTA і, швидше за все, виявиться серед претендентів на «Оскар»
З моменту тріумфу на Венеціанському кінофестивалі фільму «Повернення» в 2003 році Андрій Звягінцев кожної своєї картиною підтверджує репутацію улюбленця кіноекспертів як в Росії, так і за кордоном. Сама біографія режисера дає привід поразглагольствовать про людину, для якого кінематограф є великий і щирою любов’ю. Майбутній режисер закінчив два акторських факультету: Новосибірського театрального училища і ГІТІСу. Але в театр не пішов, бо не був згоден з усіма змінами, які торкнулися цієї сфери на початку дев’яностих. Потім Андрій став постійним відвідувачем музею кіно, де і пройшов свої університети, а трудився при цьому двірником. Після невеликого досвіду роботи в рекламі і серіалах Звягінцев знімає те саме «Повернення», свій перший повнометражний фільм. Крім «Золотого лева» у Венеції картина отримала більше двох десятків нагород і номінацій в самих різних країнах, а критики одностайно назвали Звягінцева мало не генієм.
Несамовита сімейна драма «Вигнання», другий повнометражний фільм Андрія, пройшов з куди меншим тріумфом, проте фільми Звягінцева починають все більше інтригувати любителів кінодрам, а критики всерйоз говорять про новий художній мові і неймовірної сили візуальних образах, перенесених на екран режисером і його постійним оператором Михайлом Крічманом.
Якщо сюжети «Повернення» і «Вигнання» розгорталися в майже вигаданому світі, то дія «Олени» перенесено в лощену столичний центр і в куди менш респектабельні спальні райони. Спочатку картина повинна була стати частиною великого міжнародного кінопроекту про апокаліпсис в самих різних його проявах. Однак погляди британського продюсера і російського режисера швидко розійшлися, і цілком ймовірно, що кожен від цього тільки виграв. С не меншими труднощами йшли і пошуки акторів, але всі муки коштували результату. Надія Маркіна, Андрій Смирнов і Олена Лядова постали в образах далеко не позитивних, але при цьому дуже харизматичних персонажів. Фільм отримав приз журі конкурсної програми «Особливий погляд» в Каннах, Гран-прі Гентського кінофестивалю в Нідерландах і російську «Ніку». А також титул одного з найважливіших російських фільмів останніх років, і оптимізм кінокритиків в даній ситуації не виглядає надуманим.
Але якщо «Олена» була свого роду артпідготовкою, то «Левіафан» став справжньою бомбою. Настільки брутальний портрет сучасної Росії міг би зняти хіба що Олексій Балабанов, і не дивно, що навколо «Левіафана» розгорілася дискусія за участю мистецтвознавців, чиновників, священиків і всіх, хто відчув себе зачепленим сучасної киноверсией біблійної історії. Фільм отримав «Золотий глобус», був номінований на «Оскар» і вже на думку іноземних кінокритиків став однією з десяти кращих картин 2014 року. У Росії кіноспівтовариство відразу розділилося на тих, хто «за» і «проти», і запеклі дискусії в соціальних мережах не вщухали кілька місяців.
Навколо фільму «Нелюбов» ажіотажу куди менше. Проте творці картини отримали комплімент від Дмитра Медведєва і масу позитивних відгуків у пресі, але в основному в іноземній. Шанси на «Оскар» оцінюють по-різному. З одного боку, процедурний трилер на тлі духовної катастрофи виглядає вкрай сучасної реакцією на багато подій, що відбуваються в Росії і світі. І такий фільм може зацікавити кіноакадеміків. Але в той же час в шорт-листі номінації «Кращий іноземний фільм» у Звягінцева дуже сильні конкуренти. Втім, з «Оскаром» або без нього, «Нелюбов» вже стала однією з кращих кінодрам року, і все, що відбувається навколо цього фільму і інших картин Андрія Звягінцева, дозволяє назвати подібний жанр одним з найбільш конкурентоспроможних, якщо мова йде про міжнародні успіхи російського кіно.
Be First to Comment