Press "Enter" to skip to content

чи Треба говорити з начальником про особисте?

Чи треба говорити з начальником про особисте?

Буває, що в спілкуванні з керівником ми розповідаємо про себе щось дуже особисте… і пізніше шкодуємо про це. Які межі варто дотримуватися, наважуючись на відвертість?
Надо ли говорить с начальником о личном?

Одного разу мою квартиру обікрали. Для спілкування зі слідчим мені знадобився триденний відпустку. Генеральний директор компанії, до якої я прийшла із заявою, жваво поцікавився розмірами шкоди.

Незважаючи на те, що ми були знайомі поверхово, я щиро розповіла йому, що справа не в ціні викраденого. Вкрадене було сімейними реліквіями, вони асоціювалися в мене з близькими людьми, їх історіями, переплетеними з історією ХХ століття… Начальник занудьгував, швидко втратив інтерес до розмови, підписав заяву і випровадив мене з кабінету. Я ж зрозуміла, що переборщила з деталями і емоціями, які він не був готовий вникати. Чому так сталося?

Для переходу від формальних соціальних зв’язків до довірливих відносин потрібен час

Різні події здатні вивести нас з рівноваги: хвороба когось із близьких або дивний сон, телефонна розмова або довгоочікуваний, але неточно виконане замовлення, який ми зробили по інтернету. У такі моменти ми потребуємо того, щоб поділитися емоціями. І розповідаємо про пережите насамперед тим, з ким проводимо більшу частину дня, з ким разом працюємо. В тому числі і колегам, чий статус службової ієрархії вище нашого. Так ставимо себе в уразливе становище.

«Помилка в тому, що, викладаючи як на духу подробиці приватного життя, ми, як правило, робимо це спонтанно, — пояснює наративний психолог П’єр Блан-Сахнун. — І тим самим порушуємо не тільки професійну етику, але і збиваємо природний ритм розвитку відносин. Адже для переходу від формальних соціальних зв’язків до довірливих відносин потрібен час. Співрозмовник зазвичай відчуває себе ніяково. Йому важко бути уважним по відношенню до нас, він просто не готовий до довірчого спілкування».

Чому ми так уразливі

І все ж стосунки «начальник–підлеглий» змінюються. «Все частіше роботодавців цікавить не тільки наш інтелект, освіченість або компетентність, — зазначає психолог Деніел Гоулман, автор бестселера «Емоційний інтелект на роботі», — сьогодні нас оцінюють ще й за якістю відносин з іншими і з самим собою».

Відкритість і гнучкість все частіше стають важливою складовою поняття «робота». Говорити про труднощі, висловлювати сумніви і ділитися тим, що наболіло, більше не соромно.

«Знаючи про те, що хвилює працівників, керівник може легше будувати ефективні відносини з кожним з них, — вважає коуч Євген Креславский. — Хоча чимало і тих, для кого демонстрація влади, ієрархія, як і раніше важливіше, ніж результат роботи. Довіра підлеглого допомагає такому начальнику відчувати свою значущість і не серйозно вникати в те, про що йому повідомляють.

Щоб краще розуміти себе, потрібно задавати собі питання: кого мені нагадує мій начальник?

«На нараді керівників відділів я несподівано зважилася розповісти про ідею, над якою роздумувала вже кілька тижнів, — згадує 35-річна Марина, економіст. — Колеги уважно слухали мене, але начальник постійно переривав, критикував, не вслухаючись у пояснення. Він не підтримав мене і не зрозумів. Я була просто в розпачі. А через деякий час все-таки зважилася на відверту розмову — до здивування, начальник вибачився за свою нетактовність і подякував мені за відвертість».

Фредерік Перлз, засновник гештальт-терапії, вважав, що кожна людина — наче білий екран, на який при спілкуванні інші люди проектують свої почуття і думки. Саме ця особливість нашої психіки пояснює, чому ми занадто емоційно сприймаємо реакцію начальника на наше довірче визнання.

«При зустрічі ми проектуємо на нього фантоми свого минулого — образ злий виховательки дитячого саду, суворого завуча, отчитывающих і наказывающих нас батька або матір, — каже гештальт-терапевт Марік Хазін. — Його слова моментально викликають емоційну пам’ять про дитячі образи, і ми не в змозі сприймати їх критично».

Наш «проектор» працює автоматично, підкреслює гештальт-терапевт. Тому, щоб краще розуміти себе, потрібно задавати собі питання: кого мені нагадує мій начальник? Які асоціації виникають, коли я з ним зустрічаюся? На кого ще я реагую подібним чином? Відповіді дозволять інакше поглянути на особистість боса, зроблять думки про нього не такими страшними, а особисте спілкування — більш розкутим.

Надо ли говорить с начальником о личном?

Якого начальника нам легше довіритись?

Якою б не була специфіка роботи, нам не вдасться ігнорувати прояв емоцій. Важливо вміти відчувати в унісон з оточуючими, співпереживати їм, дізнаватися їх точку зору і підтримувати гармонійні відносини з різними людьми, в тому числі і з власним начальником.

«Взаємодія з них не викликає тривоги, якщо керівник у службовій ієрархії вище нас лише на сходинку: скажімо, для журналіста це був би редактор відділу, в якому він працює, — розбирає ситуацію психолог Марина Хазанова. — Ми визнаємо його компетентність, знаємо характер, звички, між нами присутній емоційний зв’язок і ясна дистанція у відносинах.

Тому спілкуватися легко, навіть коли ми звертаємося з проханням або розповідаємо про сварку з подругою. Залишатися вірними собі й тактовними в спілкуванні нам допомагає загальна система цінностей, ясне уявлення про те, що ми однодумці. І звичайно, взаємна повага».

Емоційно напруженим частіше буває особисте спілкування з керівниками середньої та вищої ланки. «Перш за все тому, що в цьому випадку спільні цінності «приховані», — пояснює Марина Хазанова. — У нас просто немає можливості їх дізнатися, адже на роботі ми вкрай рідко стикаємося з керівниками високого рангу».

Саме тому до розмови краще готуватися, аналізуючи інформацію та обґрунтовуючи свої аргументи. «І при цьому усвідомлювати, що результат може бути і негативним, — каже психолог. — Важливо визнати і право нашого співрозмовника не погодитися з нашими аргументами, відстоюючи власну думку. Це і створить хорошу атмосферу для порозуміння».

Знайти баланс

Цей факт може здивувати: важче спілкуватися на особисті теми тим з нас, хто працює в організаціях, де прийнято звернення на «ти». «Тут легко зісковзнути в фамільярність, яка веде до порушення кордону між дружніми відносинами і робітниками», — пояснює Марина Хазанова.

«Я був головним менеджером рекламного стартап-проекту, над яким працювали 20 чоловік, — згадує 38-річний Антон, піар-менеджер. — Нам усім було під 30 років, у нас були спільні інтереси, як у роботі, так і в особистому житті. І відносини в колективі встановилися демократичні, довірчі. Але в якийсь момент деякі колеги стали маніпулювати цим рівністю, порушуючи терміни і якість роботи. І нам довелося розлучитися. Я знаю, що ці люди відчували себе відданими мною — тим, кого вони вважали своїм другом».

Чим ми ризикуємо, коли довіряємо начальнику те, що хвилює нас? Наприклад, тим, що співрозмовник, пообіцявши зберігати почуте від нас, одного разу розповість секрет саме того, хто не повинен був про нього дізнатися.

Або за допомогою особистого спілкування може вишикуватися клан улюбленців начальника, які використовують цю довірливість в цілях кар’єрного зростання.

Експерти радять: затіваючи така розмова, прислухайтеся до своєї інтуїції і запитайте себе: чи хороший це людина? Гідний він моєї відвертості? І якщо відповіддю буде «так», то запитайте прямо, чи можна торкнутися цікаву для вас тему і розташований він зараз про це говорити. Вчасно зупинений розмову краще, ніж гостра заплутана ситуація, до якої ви обидва можете бути не готові.

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code