Press "Enter" to skip to content

Давати гроші (позику), якщо просять?

PSYCHOLOGIES №114

Давати гроші (позику), якщо просять?

«Допомогти не можна не дати» – задача нерозв’язна, хорошого рецепту тут немає. Даєш гроші – жаднюга. Не даєш гроші – жаднюга. Так що зберегти хороші відносини навряд чи вийде. Але можна спробувати знайти варіант поведінки, який підходить саме вам. Отже, чи давати гроші в борг?
Давать ли деньги (взаймы), если просят?

Є у мене друг – бонвіван, мандрівник з шовковими солом’яними волоссям і вічно засмаглим обличчям: він дуже часто просить в борг і ніколи не віддає. Каже: «Я навіть і не обіцяю, коли прошу. Не хочу хороших людей ненавидіти потім за те, що я їм повинен». Живе непогано, жінки його люблять.

Є у мене подруга, зосереджена залізна кнопка, низькоросла, в костюмчику, дивиться колючо так: вона ніколи не дає в борг, дарує просто частина суми і все, от візьміть, скільки можу, а віддавати не треба.

Є у мене улюблений шкільний друг, науковець у розтягнутому светрі, на турнік ходить, круглий рік в кедах бігає по парку, так у нього снігу взимку не випросиш, і всі обожнюють його, самі завжди прагнуть допомогти йому. Намагаються якось укласти в повсть його гострі кути, пом’якшити реакції.

І багато років дружу я з дуже багатою людиною, яхта у нього, літак, рум’янець, долоньки здобні, риба свіжа на столі, так от він роздає гори грошей, іноді від душі, а іноді скривившись, і всі його ненавидять, всі, хоча в обличчя роблять «чіз». Ну, він-то знає, не обдуриш. І сумує. Так чи давати гроші в борг?

Всі ці варіанти – спроба пристосуватися до цілком драматичною, повною дарвінізму ситуації, коли у кого-то густо, а у кого-то порожньо, у когось щі рідкі, а у когось перли крейда. Ну зрозуміло, що зовсім пропащому краще допомогти, але якщо не зовсім? Якщо просять допомоги не на кисневу подушку? Немає тут хорошого рецепту. Все одно буде гірчити, кисло буде, буде несмачно. І відносини в кінцевому рахунку протухнуть і опиняться на смітнику. І ось чому.

Чим грубіше людина каже: «Не дам. Я жадібний», – тим більше людей до нього тягнеться

Даєш гроші – жаднюга. Не даєш гроші – жаднюга. Якщо даєш, то завжди виявляється мало. Тобто можна було дати й більше. Дав на хліб, міг би і на масло. Дав на машину, а в тебе самого-то машина краще і більше. Рука, що дає завжди щось недодає з точки зору того, хто бере. Спочатку – спасибі, благодійник, а потім – нееееет, міг би і більше за місце у раю. Дешево хочеш!

Немає щасливої пари дає і бере, подивіться уважно, вони завжди сидять відвернувшись один від одного. Блондинка років двадцяти і папік. Матуся, пашить життям, і недбайливий, борошнисто-сонний бовдур-синок. Меценат і спонсорує їм геній. Перший недодає. Другий – невдячна свиня. Я для нього, а він. І давати не можна перестати, неможливо. Це ж удар нижче пояса. Пекло відносин, тупик.

Той, хто взагалі не дає, – не має серця, монстр. Відмовляє в допомозі, спасіння, а якщо самому завтра конче треба буде? І тобі ніхто не дасть! Але за відмовляючи, за безсердечним завжди мариться якась драма, його хочеться зрозуміти, йому самому хочеться допомогти, віддати останнє.

Такий ось парадокс. Чим грубіше людина каже: «Не дам. Я жадібний», – тим більше людей до нього тягнеться. І тому його стосунки з людьми здоровіше, немає в них міни уповільненої дії. З часом у нього просити перестають і вже жадібним не називають – немає приводу.

Немає у недающего і ще одного ускладнення – він не заохочує розбещеності, ліні, млявості, егоїзму. Вічний ж питання – давати дорослим дітям гроші чи ні. Начебто треба, діти ж. Але як вони тоді навчаться їх заробляти, мізки включати? Як навчаться берегти, цінувати?

Краще бути дурним, ніж злочинно спонсоруючою біду або лузерство

Я вже не кажу про людей опустилися: даєш гроші алкоголіку – він продовжує пити, даєш гроші гравцеві – він продовжує грати. Але як не дати, якщо хоч раз дав? Як витримати свою відмову?

Мій варіант дії – знайти людині роботу, докласти зусиль, поклопотати – теж нічим не гарний. Людина адже грошей хотів, а не роботу, між першим і другим дуже велика різниця. Рідко коли ця робота підходить, рідко коли працівником задоволені, рідко все це триває довго. Порівняно з цим просто дати грошей в якомусь сенсі гуманніше, хоч роботодавців підводити не доведеться, менше жертв.

Та й нерозумно сподіватися, що якщо людина хронічно без грошей, я, як чарівник з блакитного літака, його врятую. Але краще бути дурним, ніж жадібною, дурною, ніж злочинно спонсоруючою біду або лузерство. Тут хоча б є варіанти розвитку подій. При інших підходах, по-моєму, їх немає.

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code