Press "Enter" to skip to content

К. Эльячефф «Затаєний біль. Щоденник Психоаналітика»

К. Эльячефф «Затаєний біль. Щоденник Психоаналітика»

До психоаналітика приносять двомісячного (!) немовляти. Шкіра дитини покрита струпами, він важко дихає. Психоаналітик читає симптоми як символи: дитина намагається «змінити шкіру» і перестати дихати. Чому?
К. Эльячефф «Затаенная боль. Дневник Психоаналитика»

До психоаналітика приносять двомісячного (!) немовляти. Шкіра дитини покрита струпами, він важко дихає. Психоаналітик читає симптоми як символи: дитина намагається «змінити шкіру» і перестати дихати. Чому? Його чорношкіра мати відмовилася від нього у пологовому будинку – вона хотіла, щоб його усиновила сім’я з більш високим достатком і, ймовірно, з білою шкірою. А дитина мріє повернутися в утробу, в ті часи, коли він був з’єднаний з мамою пуповиною і ще не дихав. Каролін Эльячефф розповідає один за іншим випадки зі своєї практики під час роботи з державними яслами для дітей, які з тих чи інших причин залишилися без батьків, і розмірковує: «Суть дитячого психоаналізу полягає в тому, щоб власним тілом відчути, який вплив на тіло дитини надали якісь слова і події, а потім позначити ці відчуття словами, щоб слова психоаналітика справили, в свою чергу, необхідна дія буття». Однак те, що можна дізнатися з її роздумів, має відношення не тільки до психоаналізу, але й до самих основ життя і моральності: «Якщо психоаналітик «засуджує», це майже завжди означає, що себе він вважає «краще» батьків дитини, яких він в даний момент консультує. У цьому випадку він перестає бути лікарем і стає небезпечним для дитини, оскільки ніколи не має права підміняти собою суддю…»

ІНСТИТУТ ЗАГАЛЬНОГУМАНІТАРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ, 208 с.

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code