На початку 90-х раптом цієї небезпеки не стало, і ми вступили в епоху великої дружби з усім світом, стали йому наслідувати. Але ми, по суті, все так же жили в парадигмі однієї-єдиної радянської планово-збитковою економічної реальності під назвою «ціна на нашу сибірську нафту». Бо реформи, про які нам повідомили на рубежі 1991-1992 років, були зовсім не економічними реформами, а лише передачею громадської радянської державної власності на адресу кількох спритних хлопців.
З нафтогазового планово-збиткового Радянського Союзу, але з лідерством в науці і космосі, паритетом у військово-промисловому комплексі та якійсь подобі соціальної рівності, ми перетворилися в очах усього світу в «регіональну державу», від якої один за іншим відповзали наші старі друзі – сусіди по Варшавському блоку, пострадянського простору, братські народи. Наша економічна «міць» скукожілась до 1,7% світового ВВП, і то наповнюється лише за рахунок викачування найбільш легкодоступних пластів нафтових свердловин.
Наша країна оточена по своєму периметру відверто антиукраїнськими режимами. Країни Балтії вже в НАТО, Польща розміщує на своїй території системи ПРО і будує антиросійський проект Міжмор’я. Україна, Молдова і Грузія розірвали всі скільки-небудь істотні економічні відносини з Росією, залежні від США і ЄС, прагнучи до максимальної інтеграції на Захід, повністю відкидаючи через свої ЗМІ бажання значної частини населення до дружби і торгівлі з Росією. Батька торгується з нами в кращих традиціях східного базару, не соромлячись шантажувати нас своїм розворотом на Захід, Схід, Південь, МВФ, та куди завгодно – до того, хто залатає дірку в білоруській економіці на термін його довічного президентства.
Держави Середньої Азії поділені між США і Китаєм без участі Росії. На їх територіях розміщуються американські військові бази для підльотів до Афганістану, контролю Росії і півострова Індостан. Залишилася Вірменія – наш останній союзник, якого підпалюють всі останні роки, і особливо в нинішньому 2016 м: квітнева війна в Нагірному Карабасі, захоплення заручників …
На тлі всієї цієї сумної реальності, яка виникла після нашого Криму і підтримки ополченців на Донбасі в 2014 році, США фактично витиснули нас у вимушену східний розворот до Китаю – президент Путін висунувся в Пекін укладати ряд угод, пилівшіхся на полицях з початку 90-х років.
Минуло два з половиною роки, але цей розворот не дав нам нічого, крім спроби демонстрації незалежності Росії від Заходу в союзі з Китаєм. Захід це не вразило. Чи не вразило і Китай, для якого ми, виснажені, є лише територією для викачування ресурсів. З огляду на швидкість і якість розвитку економіки і технологічної незалежності Китаю, наші території незабаром стануть предметом угоди, і не за горами їх відчуження на користь півторамільярдного працьовитого китайського населення.
Коли ми зрозуміли, що наш розворот на Схід не викликав у США напруги і поняття «бензоколонка» з їх лексикону не вийшло, нам вимушено довелося взяти участь в американській гібридної війні сучасності на території Близького Сходу з створеними американцями спільно з союзниками в обличчі Саудівської Аравії і Катару терористичними організаціями. Не прийняти участь означало б втратити газотранспортні шляхи, що визначають наші єдині, хто залишилися економічні інтереси, позбутися навіть подоби союзників на Близькому Сході і в Закавказзі, підставити свій Північний Кавказ під орди терористів, озброєних американською зброєю і заправлених своєю нафтою, віджатої у нашого останнього союзника на території – Башара Асада.
«Антитерористична коаліція» на чолі з США безпосередньо початку протистояти Росії. Туреччина збиває наш бойовий літак, їх бородані віроломно розстрілюють наших льотчиків, обстрілюють наш військовий корабель, військовослужбовці американської армії воюють в безпосередній близькості до ВКС Росії, бандформування, помірна опозиція, військові з’єднання суміжних держав – все в цій каші здатне перерости конфлікт, що веде до головної світовій загрозі – Третій світовій війні.
Але несподівано на президентських виборах в США перемагає Дональд Трамп, який робить реверанси Путіну. На міжнародній арені замаячили зміни. Головною турботою США зараз і на перспективу є Китай, залежність від якого і у американців, і у всього світу перетворилася в украй небезпечну форму. І найважливіше – Китай готується до гібридних війнам сучасного типу, не беручи участь в них, а лише спостерігаючи за учасниками цього процесу. Спостерігає і робить висновки, нарощуючи військові витрати (зараз бюджет китайської армії більш чим в два рази перевершує бюджет Російської армії).
У наступному році загальні витрати федерального бюджету, з якого фінансується і наша оборона, будуть скорочені на 9%. І вдіяти з цим при нинішньому стані економіки нічого не можна. Тому економічні реформи, що проводяться в екстреному порядку, нам необхідні не тільки для відновлення і поліпшення якості життя населення (що, безсумнівно, архіважливо), але і для того, щоб остаточно не стати черговим штатом, придатним лише для викачування сировини без перспектив на гідне розвиток . Як би нам не хотілося жити в прекрасному добром світі, але реальність сувора і нагадує життя звірів в лісі: слабкий дуже швидко стає здобиччю для сильного хижака.
Цей нескінченний хаос не зможе бути вирішена без величезного напруження м’язів всіх учасників. Світ вимагає зміни правил гри і пропонує Росії два сценарії. Перший – китайський вектор в політиці і економічному прожіраніі своїх ресурсів, з ризиком повної втрати свого колись великого геополітичного статусу. Наш східний друг не будує довгострокові союзи, бо вважає себе виняткової історичної нацією з одними невірними навколо. Чи не отримаємо ми захисту від нинішнього політичного противника – США і країн Євросоюзу. У разі початку війни ми або будемо знищені західній військовою машиною, або сторонам доведеться задіяти ядерну зброю, яким активно брязкають все після Криму-2014. Підсумок припустити не зможе навіть самий прозорливий фантаст і футуролог. Якщо ми відмовляємо Трампу в його пропозиції спільно стримувати Китай, то терміни початку цього конфлікту вже не за горами. Це 2018 рік з фіналом президентського політичного циклу в Росії, коли тиск буде багаторазово посилена.
У разі ж розвороту на Захід ми можемо розраховувати на спільне з ними витягування з дна нашої економіки. Можемо говорити і про посилення нас на пострадянському просторі, болючі питання Криму та України перестануть займати особливе місце в міжнародному порядку, і нам вдасться перезапустити торгово-економічне відносини з Євросоюзом – нашим принциповим торговим партнером. Натомість ми будемо виставлені на амбразуру непростих відносин з Китаєм – по всій довжині нашої 700-кілометрового кордону. Але ми виграємо час для накачування своїх реальних економічних і військових м’язів. Так, ця знову буде бійка за рахунок Росії, але це неминуча розплата за зрадницьку позицію політичного керівництва нашої країни 80-90-х років, який заклав цю небезпечну військову міну.
Поточні ж бездіяльність уряду і відсутність чіткого плану по виходу з кризи – злочинна недбалість вже в наш час. Зараз ми абияк знайшли додаткові 800 млрд гривень, а ось в наступному році їх вже може і не бути. Позиція чиновників тим більше дивна, що для початку реформ не потрібно прикладати надприродних зусиль. Почати можна з скорочення неефективних витрат. Кілька нововведень до законів про держзакупівлі – і можна буде скоротити як мінімум 1,5 трильйона гривень, що йдуть зараз за корупційними схемами і просто на необгрунтовані товари і послуги для живуть на широку ногу відомств. Перегляд політики ЦБ і Мінфіну – і ринок наповниться доступними кредитами, настільки необхідними виробникам і споживачам. Плюс до всього жорсткий контроль за проведеними реформами і цілісна система планування, яка розглядає в тісному взаємозв’язку короткостроковий, середньостроковий і довгостроковий періоди. І ось тоді бюджет почне поповнюватися за рахунок зростання економіки і уряд зможе дозволити адекватні витрати на оборону.
У будь-якому випадку, наш шлях в рамках спроби повернути гідність і повагу до себе, і всередині, і зовні, вимагає від нас жертв, і ми розуміємо, за що ці жертви будуть принесені. Світ не зможе перейти нинішній хаос легко, і Росія, як завжди, стане головним учасником цього переходу. Але це ще і наш шанс відродитися, щоб набути статусу, втрачений за ХХ століття.
Якщо ще на цій Землі залишиться місце для відродження.
Микита Ісаєв, директор Інституту актуальною економіки
Be First to Comment