Press "Enter" to skip to content

Ода гардеробу

Ода гардеробу

З приходом весни практично кожній жінці хочеться оновити свій гардероб. І кожна друга при цьому відчуває себе винуватою. Ну чому?
Ода гардеробу

З настанням теплих днів я б хотіла виступити адвокатом гардеробу. Не свого, а гардеробу взагалі, як інструментарію, як частини мови, якщо хочете. І виступити не особисто від себе, а від імені всіх жінок, більш або менш прикривають своє тіло. Не те щоб наш гардероб якось особливо потребував захисту. Але бувають моменти, коли його роль важко переоцінити.

Чоловікам – я про ту брутальну породі, яку мають на увазі всі жінки, поділяючи світ на дві половини, – навряд чи знайомий трепет маленького відродження, яке таїться в перевдяганні. В англійських початкових школах, які у нас рівняються за віком дитсадку, простір, наприклад, ділиться так: кімната для ігор, кімната для малювання і кімната для… переодягання в принцес! Тобто ця, так би мовити, опція поставлена в один ряд з розвиваючими програмами. І вважається вкрай важливою для формування особистості дівчинки.

Я підозрюю, що чоловіки більш-менш в курсі такого положення речей. Їм подобається, коли жінка одягнута зі смаком і різноманітно. Але як і на що вона це робить ‒ цього краще не треба. Тільки в страшному сні чоловік може уявити собі день, убитий в магазині, на фешн-показі або у кравчині. Вони, чоловіки, зайняті високодуховним і стійко матеріальним, їм ніколи сумувати на тему «синій вже змінив зелений, а я третій рік в бежевій куртці». Одяг, як, втім, і всі предмети побуту, на думку чоловіків, розумно змінювати тільки коли вони, предмети, остаточно виходять з ладу. Штани ‒ коли порвуться. Черевики ‒ коли підошва відклеїться, пальто ‒ коли перестане застібатися на животі. Чи То справа жінка. Ідея оновлення закладена в ній біологічно, окармляет кожен її вік, нагадує їй своїм місячним календарем. І жінка звичайно переносить її на весь коло своїх декоративних інтересів. Вона зійде з розуму від живих квітів, від білого накрохмаленого постільної білизни. Його свіжість для неї – символ невинності, цілини, яку вона залишила запорукою загального (читай: чоловічого) щастя. Рідкісний чоловік з постійних клієнтів сусідній пральні здатні це оцінити. А новий сезон? Чомусь вважається ритуально правильним надіти що-небудь нове на Новий рік. А приходить весна ‒ і таке природне бажання змінити рукавички, черевики, та хоч помаду ‒ робить тебе в очах (найжахливіше ‒ у власних) марнотратом, легковажною блондинкою, гусінню, що шкодить сімейний бюджет.

Героїня серіалу «Секс у великому місті» Керрі була схиблена на дорогущій взуття від Manolo Blahnik. При цьому вона ретельно вивчала життя, забезпечувала худо-бідно себе, збагачуючись у журналі, допомагала подругам, тобто не мала закінченої барбі. А виглядала як раз навпаки ‒ надзвичайно. Правда, пристрасть до вбрання ніяк не вирішувала її матримониальных проблем, зате сама з собою Керрі перебувала в повній гармонії, тільки коли була одягнена до місця і з шиком. Інша героїня, Бріджит Джонс з однойменного «Щоденника…», переплутавши обставини часу і дії, заявилася на світський party в костюмі зайчика. Пам’ятаєте? Приблизно так само, на моє глибоке переконання, будь-яка жінка відчуває себе на порозі весни-літа-осені, позбавлена можливості оновити хоча б детально свій екстер’єр. Є така філософія, що одяг ‒ це фігня. Нічого рівним рахунком не значить, у всякому випадку означає не стільки, скільки на неї витрачається грошей, часу і снів. «Я буду ходити ось в цих джинсах, поки не постарію, а як постарію, візьму у дочки її вагітний плаття». Але зустрічати по одягу ми звикли століттями етикету, закладеного в символах і зовнішніх знаках. І недбалість в одязі і навіть навмисне ігнорування її естетичної складової розкажуть нам про людину не менше, ніж його самий інтимний щоденник. Згадую блискучий монолог Меріл Стріп у ролі господині модного журналу Міранди Прістлі у фільмі «Диявол носить Prada». Двічі мене зразок риторики був звернений до молодої співробітниці, интеллектуалке, нібито яка нехтує модою і дизайном. Бездоганна логіка «оди блакитного пуловеру» в тому, що будь-який європейський чоловік пов’язаний з модою, з її символікою, в силу своєї естетичної програми, закладеної в нас з народження. А з її індустрією – в силу своєї соціалізації. І нічого тут не вдієш. Щоб продемонструвати свою незалежність, тобі треба б вийти на вулицю голою, а замість цього все, що ти можеш, ‒ це віддати перевагу бутіку секондхэнд. Одяг ‒ транслятор не тільки нашого смаку і статусу, вона говорить про нашому настрої, характері, ставленні до життя взагалі і до себе самої. А мода, якщо винести за дужки її феноменальне вплив на уми і душі, покликана заповнювати дефіцит кольору, форм, бажань, як міні-спідниці в повоєнний час намагалися вирішити проблему дефіциту чоловіків. Нехтувати нею ми не маємо права, як не маємо права вищипувати пір’я біля горлиць. Хоча у світі тварин нарядно завжди виглядають самці. Ну, тут є над чим подумати…

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code