Press "Enter" to skip to content

Олександр Філіппов: «У нас немає ідеалів, але як і раніше є почуття»

Олександр Філіппов: «У нас немає ідеалів, але як і раніше є почуття»

Чи існує у сучасному світі справжня дружба, чи вміння дружити залишилося в минулому? Як виглядають «нормальні дружні відносини і що відбувається з ними сьогодні? Думка філософа.
Александр Филиппов: «У нас нет идеалов, но по-прежнему есть чувства»
Александр Филиппов: «У нас нет идеалов, но по-прежнему есть чувства»Олександр Філіппов, завідувач кафедри практичної філософії НДУ ВШЕ, головний редактор журналу «Соціологічний огляд».
Psychologies:

Що взагалі таке сучасна дружба?

Олександр Філіппов:

З точки зору філософії, дружби сьогодні не існує. Я не збираюся вас епатувати, а лише констатую факт – як спостерігач і не більше.

Гарний початок розмови…
А. Ф.:

Готовий пояснити. Аристотель говорив: «у завершенні позначається природа». Що це означає? Мета і природа будь-якого предмета або явища проявляються найбільш повно, коли предмет або явище досконалі, тобто завершені, і їх поліпшення неможливо. Хочете дізнатися справжню дружбу – вдивіться в її ідеал. Це і є точка зору філософії. Припустимо, два мерзотника змовляються когось вбити. Вони дуже солідарні у своєму починанні, всіляко допомагають один одному, а потім ще і вкривають один іншого від поліції. Це – дружба?

Тобто ви хочете сказати, що такого ідеалу зараз просто немає?
А. Ф.:

Саме так. Причому це стосується не тільки дружби, але й майже всіх близьких відносин.

Невже сьогодні немає нормальних друзів, як і нормальних сімей?
А. Ф.:

Ніяких нормальних зв’язків взагалі не існує. Поняття норми відносин завжди обумовлено епохою і суспільством. І якби ми з вами опинилися зараз в Афінах за часів Арістотеля, то напевно прийшли б в жах. Оспівування гомосексуальної педофілії, законна можливість для чоловіків вступати у зв’язок з трьома видами жінок – дружинами, рабинями і гетерами і жінки, не смеющие висунути носа за межі гинекея, жіночої половини будинку. А тепер розкажіть стародавнього грека про московську матір-одиначку з трьома дочками від трьох різних батьків, старша з яких вагітна вже в 15 років і живе зі своїм однокласником у його батьків… Так що поняття «норма» тут не застосовується. До того ж я зовсім не кажу, що сьогодні немає люблячих батьків, вдячних дітей, вірних подружжя і надійних друзів. Я кажу тільки про те, що сьогодні немає ідеалів відносин. І ідеалу дружби це теж стосується. Думаю, руйнування сталося приблизно в останні 30 років.

Тобто до цього з дружбою було все в порядку?
А. Ф.:

Я не сказав би, що все було в порядку, але ідеал безперечно був. Приміром, радянський ідеал був замішаний на романтичних уявленнях про дружбу з деякою домішкою античних. Античний ідеал дружби – це, як не крути, ідеал цивільний. Антична філософія склалася в невеликих містах-державах, де всі люди були так чи інакше знайомі один з одним: разом обороняли поліс від ворогів, разом виховувалися на театральних виставах, брали участь у релігійних ритуалах. Ідеальний поліс – місце, всі жителі якого живуть благої життям. І ідея дружби була підпорядкована тієї ж мети, мети загального блага. Природно, у радянські часи ідея загального блага теж присутня. Хоча різниця між маленьким полісом і однією шостою частиною суші занадто велика, щоб цей ідеал міг бути життєздатним. Але в радянському розумінні дружби було дуже багато і від романтичного ідеалу.

Так, романтику дружніх відносин того часу ми добре знаємо з книг Василя Аксьонова, фільми Марлена Хуциєва, пісень Володимира Висоцького.
А. Ф.:

Але це вторинна романтика, витоки якої добре ілюструє балада Шиллера «Порука». Сюжет коротенько такий. Герой намагається вбити жорстокого тирана, але схоплений і засуджений на страту. Він готовий померти, але перш неодмінно хоче влаштувати долю своєї сестри, видати її заміж. Він просить тирана відпустити його на три дні, а в цей час в якості поруки під вартою буде залишатися один героя. Тиран погоджується, друг, зрозуміло, теж – і бестрепетно займає місце у в’язниці. А герой, видавши заміж сестру, пускається в зворотний шлях – і стикається з масою жахливих перешкод, але все-таки встигає повернутися в момент, коли одного вже ведуть на страту. Після чого розчулений тиран прозріває і вирішує теж дружити надалі з такими чудовими людьми. Як бачите, це зовсім інший ідеал. Громадянські почуття на задньому плані, головне – сила почуттів конкретної особистості.

«ПОКИ У НАС НЕ ВИНИКНУТЬ НОВІ ІДЕАЛИ, НАМ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ДРУЖИТИ І ЛЮБИТИ, ПОКЛАДАЮЧИСЬ ТІЛЬКИ НА ВЛАСНІ СИЛИ»

Дуже гарний, по-моєму, ідеал.
А. Ф.:

Чудовий! Тільки дуже швидко застарілий. Згадайте карикатуру на романтика Ленського. І уїдливі пушкінські рядки: «Він вірив, що друзі готові За честь його прийняти кайдани, І що не здригнеться їхня рука Розбити посудину наклепника». В цій іронії – глибоке розчарування від того, що романтичної дружби на світі немає, що ідеал недосяжний. Тим не менш, як раз таку дружбу – з поправкою на загальне благо – нас і прищеплювали. У ходу у критиків і прокурорів була характерна формулювання: «хибно зрозуміле почуття товариства». У цій фразі укладено страшний дисбаланс між людськими почуттями і вимогами ідеології.

Ну добре, цей штучний ідеал звалився, і що далі?
А. Ф.:

Взагалі-то руйнування ідеалів дружби відбулося не тільки у нас. Мені, наприклад, доводилося жити і працювати в Німеччині. Там дуже люблять слово Freund – один. Це гарне, тепле слово, здається, людям навіть хочеться вимовляти його частіше. Але коли до вас звертаються «mein Freund», треба ясно розуміти, що це ні до чого не зобов’язує. За цим словом взагалі нічого не варто, ніякої міцної прихильності чи готовності чимось пожертвувати. Мова відображає відбуваються в житті процеси. І зміна сенсу слів говорить про проблеми з самими поняттями. У російській мові слово «друг», по-моєму, навпаки, зустрічається тепер рідше, його замінюють псевдосинонимы: приятель, знайомий і – найхарактерніше! – френд. Ну кому прийде в голову вважати сотні своїх френдів у Facebook справжніми друзями? Що ці френди можуть зробити один для одного? Хіба що поставити зайвий лайк…

Якщо ідеал дружби руйнується всюди, значить, на те є універсальна причина. Яка?
А. Ф.:

В першу чергу – мобільність сучасного життя. Ми занадто багато і легко переміщаємося – і в просторі, і в соціальних зв’язках. І збудувати міцні відносини часто не встигаємо. А з іншого боку, кількість зв’язків збільшується до такої міри, що стає неможливою повна самовіддача. Легкість встановлення контактів обертається легкістю їх руйнування і легковажність самих відносин. Ні в одну з сотень виникають зв’язків ми не можемо або не встигаємо, не хочемо, або всі разом – інвестувати своє «Я». А простіше кажучи – вкласти свою душу. Тут постає ще одне запитання: а чи так вже це цінно саме ретельно оберігається нами «Я»? Підозрюю, що ні. Що цього істинно цінного «Я» теж вже не існує. Воно було не тільки однієї із сторін у дружбу чи кохання. Воно одночасно і причиною, і результатом глибоких, справжніх відносин. Сталість сімейних, любовних, дружніх зв’язків як би опрокидывалось назад у внутрішній світ, надаючи йому стабільність, оформленість і глибину.

Ваші слова звучать епітафією…
А. Ф.:

Ні-ні, не варто їх так сприймати. Мова про руйнування ідеалів, але це не означає, що немає більше самих почуттів. Я ж сказав, що і люблячі дружини, і вірні друзі, як і раніше є. Не стало універсальних зразків, але потреба дружити і любити нікуди не пішла і не піде. Напевно, з часом виникнуть і нові ідеали. Ну а поки нам залишається дружити і любити, покладаючись тільки на власні сили.

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code