Press "Enter" to skip to content

Посильну самотність

PSYCHOLOGIES №36

Посильну самотність

Самотність — річ сьогодні непопулярна. Здається, що гарантія від цього почуття — великий круг спілкування, життя під одним дахом з рідними і близькими. Але чи це так?
Посильное одиночество

У соціологічному дослідженні, проведеному під егідою ЄЕС*, людей з різних країн питали: «Як часто ви спілкуєтеся з рідними? Чи відчуваєте ви себе самотніми і в якій мірі?» Виявилося, що з усіх європейців менш інших схильні спілкуватися зі своїми родичами данці, при цьому вони ж найменше відчувають себе самотніми. А ось італійці, навпаки, бачаться з близькими частіше інших і… гостріше всіх відчувають свою самотність.

Цей парадокс стосується багатьох з нас: сьогодні ми як ніколи багато спілкуємося один з одним, а почуття самотності все одно не покидає. У чому ж справа? Може бути, в тому, що ми просто неправильно його толкуем? У нашій свідомості непомітно змішалися, злилися воєдино два поняття — «бути на самоті» і страждати від нього». А адже одне з іншого зовсім не випливає. Скаржачись на самотність, найчастіше ми хочемо сказати, крикнути комусь: «Я покинуть, кинутий!» І ми прагнемо один до одного, щоб вгамувати це почуття покинутості, заповнити порожнечу. Біжимо до інших, але насправді — від самих себе.

І в результаті потрапляємо в ту духовну тісноту, залежність, яка потім переходить у ворожнечу і ненависть… Очевидний приклад: занадто ранні або скоростиглі зближення під тиском бурхливо діючих гормонів нерідко закінчуються катастрофою. Через якийсь час люди починають розуміти, що вони абсолютно чужі, і виникає не менш страшне — самотність удвох.

Так, це важко — бути одному, тільки наодинці з самим собою і при цьому відчувати себе наповненим, цільним, щасливим. Але в житті кожної людини неодмінно бувають роки самотності, іноді навіть довгі роки. Як через них пройти?

Своїм названим дочкам ми з дружиною часто повторюємо давню істину: якщо сильно бажати тільки особистого щастя, воно буде тікати, як сонячний зайчик. Варто бажати іншого — власної восполненности. Потрібно намагатися наповнити своє життя не тільки через іншого (інших), але і через все прекрасне — природу, музику, мистецтво. А в людей — навчитися вдивлятися, пропускати їх через свою душу. Слідом за цією внутрішньою повнотою і прийде справжня зустріч: адже, щоб зблизитися по-справжньому, потрібно мати щось, чим можна поділитися.

*ПЕДОЛОГИЯ/НОВИЙ ВІК, 2000, № 4, С. 8.

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code