Press "Enter" to skip to content

Радувати себе

Тішити себе

Маленькі задоволення піднімають нам настрій, послаблюють стрес, допомагають вистояти у важкі часи. Не всі з нас наділені здатністю цінувати радості життя, але цього ніколи не пізно навчитися.
Радовать себя

Є люди, від природи наділені дивовижною здатністю: відшукувати приводи для радості у найважчих ситуаціях. «Моя свекруха зберегла до самого кінця якусь дитячу здатність радіти, – згадує 45-річна Галина. – Вже зовсім хвора вона просила нас на дачі влаштувати її в кріслі перед кущем троянд, який вона колись посадила. І я раптом розуміла, дивлячись з боку, що вона щаслива!»

Моменти радості, навіть самі незначні і скороминущі, серйозно змінюють наше життя на краще. «Щоразу, коли ми відчуваємо задоволення, в нашому мозку вивільняється дофамін. Ця речовина не тільки викликає приємні відчуття, воно необхідне для ефективної роботи мозку, в тому числі в стресових ситуаціях», – розповідає психолог і письменник Франсуа Лелорд*. Задоволення, безсумнівно, надають смак нашого життя. Але чи здатні дати нам щастя? «Розрізнити тут причину і наслідок не так-то просто, – відповідає психолог. – Наше щастя складається як сума задоволень – або ж щасливі люди частіше дозволяють собі радіти? Думаю, і те й інше». Звичайно, мова не йде про те, щоб бачити життя виключно в рожевому світлі. Просто скарги і критика, навіть якщо вони цілком обґрунтовані, не роблять життя насиченим і цікавим. Мистецтво радіти – не тільки дар природи, але і внутрішня свобода, яка дозволяє нам наважитися на радість. Саме у цій свободі криється джерело задоволення.

Добре до себе ставитися

Люди, нездатні зупинитися, відійти від постійних турбот і дати собі хоч невеликий перепочинок, знайомі, напевно, кожному. В сонячний день на пляжі вони не розлучаються з ноутбуком, щоб читати робочу пошту. За святковим столом то і справа приймаються дзвонити в офіс. І навіть приймаючи подарунки, виглядають стурбованими. Як виникає таке ставлення до життя?

«Отримувати задоволення від дрібниць – ознака мудрості, – впевнений психоаналітик Андрій Россохин. – Якщо ж людина не бажає дорослішати, то всі задоволення здаються йому несправжніми, і він живе в очікуванні самого головного, самого великого і всепоглинаючого. Насправді це несвідоме прагнення повернутися в раннє дитинство, в той стан всемогутності, коли будь-які наші бажання тут же задовольнялися матір’ю, і всі задоволення були доступні». Лише ставши по-справжньому дорослими, ми усвідомлюємо ущербність логіки «все або нічого». І отримуємо здатність цінувати прості радості, ніби теплої ванни або чашки чаю.

Визнати своє минуле

Відомо, що одні немовлята здатні годинами заходиться у плачі, доводячи батьків до нестями. Інші ж засипають легко і з задоволенням, немов самі себе заколисують. Пояснюється це різним рівнем серотоніну, який часто називають «гормоном щастя». Але ми успадковуємо здатність отримувати задоволення від життя не тільки на генетичному рівні: дозволити собі радіти простіше тим, хто в дитинстві бачив, як насолоджуються життям батьки. Багато витончені гурмани, наприклад, зізнаються, що виросли в сім’ях, де батьки вміли радіти навіть смачно власно руч підсмаженої картоплі.

Погодитися бути не як всі

Придивившись до своїх радощів уважніше, кожен виявить, що ніщо не зрівняється з чистим захопленням дитячого щастя. Одним його дарували прогулянки з батьками в лісі, іншим – бабусині казки, третім – стара карусель у дворі. Ось, наприклад, дивовижна історія, якою поділилася сексолог Катрін Блан (Сatherine Blanc): «У дитинстві ми з батьками часто їздили в Африку, і я назавжди запам’ятала запах гниючої на базарах риби. Напевно, багато хто просто втекли б звідти, налякано затиснувши ніс. А я люблю цей запах. Він щоразу повертає мені чари тих щасливих поїздок». Ніякі об’єктивні оцінки тут просто неможливі, найкраще, що ми можемо зробити, поважати один одного, розуміючи, що кожен володіє власною унікальною історією. І саме в ній знаходить джерела для своїх задоволень.

Вміти послабити контроль

Боязнь потрапити в залежність від задоволень – одна з причин, по якій багато хто з нас не дозволяють собі маленькі радості. Але адже навіть самий строгий дієтолог не може не визнати: побалувавши себе тістечком за обідом, ви не додасте назавтра 10 кг! І зовсім не обов’язково будете поглинати ці тістечка десятками до кінця століть. Вміння послаблювати і знову повертати собі контроль – важлива умова радісного життя. Особливо коли це стосується задоволення самого потужного і того самого страшного – сексу. Секс вимагає від нас максимальної відвертості, відмови від контролю, і це непокоїть: чи не скористається партнер моїми слабкостями? «Нас розриває бажання насолоджуватися і страх, що насолода поневолить нас, що ми віддаємо себе у владу іншого», – розмірковує Катрін Блан. Дозволити собі задоволення – значить визнати в собі достатньо сил, щоб насолоджуватися життям.

Насолоджуватися малим

Наше щастя складається з простих задоволень або щасливі люди частіше дозволяють собі радіти?

Сьогодні задоволення асоціюються із споживацьким ставленням до життя, з комфортом і можливістю вільно витрачати гроші. Але мистецтво жити полягає в тому, щоб насолоджуватися подіями, кожна мить відбуваються навколо нас, у тому, щоб приймати саму життя як подарунок. Відкладаючи задоволення на потім, ми ризикуємо одного разу виявити, що втратили безліч шансів побути щасливими. «Сприймаючи нові туфлі або краватка як нікчемну, не варту уваги дрібниця, ми позбавляємо себе радості, яку ці речі могли б нам доставити, – каже Андрій Россохин. – Визнати, що задоволення можуть бути великими і маленькими, сильними і не дуже, значить збагатити своє життя». А Франсуа Лелорд відповідає тим, хто вважає, що тішити себе егоїстично: «В ході недавніх досліджень психологи з’ясували цікаву річ: ті, хто дозволяє собі маленьку радість начебто шоколадки, охочіше й щедріше подавали милостиню, вийшовши з лабораторії». Піддослідні не знали, що «жебраки» були частиною дослідження. Але чи так це важливо? Головне, мабуть, в тому, що пережите задоволення робить нас щедріше, підштовхуючи до того, щоб ділитися з іншими нашою радістю.

* Автор бестселера «Подорож Гектора, або Пошуки щастя» (Астрель, 2011).

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code