Press "Enter" to skip to content

Що відокремлює нас від щастя?

Що відокремлює нас від щастя?

Нам часто здається, що від щастя нас відділяє крок, а точніше – одне невелике перешкода. От зроби крок, усунути перешкоду – і будеш задоволений життям. Нічого подібного. Це ментальна пастка.
Что отделяет нас от счастья? Що заважає жити щасливо?

Живучи все довше і довше, я помітив таку штуку: досить часто людини від стану якщо не щастя, то стерпного «все ОК» відділяє якась одна річ. Прибери яку – і ось воно. Болить бік, або завал на роботі, або раптом лупа, або з кимось посварився, чи щось втратив, або знову до зубного, або якщо б не сирої грудень, то я б зараз… Здається, от якщо б п’ять хвилин тому не нахилився невдало і не заклинило б поперек, те тільки й робив, що пурхав і посміхався. Так ні ж, заклинило. Ах, якщо б не нахилятися! Поверніть життя на п’ять хвилин – і я буду, буду її любити і радіти. Тільки минаємо непотрібну розвилку, а? Потім поперек проходить, лупа зникає, а грудень плавно перетікає в травень. І що ж? Від щастя нас знову відокремлює щось нове одне.

Что отделяет нас от счастья?

Або, приміром, травень, і все цвіте і співає – але ж животик так за зиму і не согнался. Кожен день його в дзеркало по кілька разів роздивляюся, а йому хоч би що. А адже потім буде пляж. Чорт, от якщо б на пляж та без цього отвислого животика! Ну яким би гоголем я крокував! Так, немає лупи, але звідки-то вилізла кропив’янка. Ах, якщо б не вона! «Боронь Боже корости», як написав один давньоруський переписувач книг на полях рукопису. Позбав – і я буду, буду сонячним хлопчиком. А зараз – ну як посміхатися і відчувати повноту життя, коли ж ж короста, гадина така, прости Господи.

Так, завал на роботі розгребли, але навіщо-то погодився на відрядження, знову збори-перельоти-готелі-нові люди – задолбали все. От якщо б я залишився вдома! Як би можна було неспішно провести ці дні.Сталість однієї заважає щастя речі, завжди присутньої в полі зору і відволікає енергію, змушує мене схилятися до думки, що це неодмінна умова життя. Як сила тяжіння, проти якої протестувати можна, але безглуздо. Чекати, коли цієї однієї речі, що відокремлює від блаженства або хоча б стерпного «ОК», не буде – собі дорожче. Тому що вона буде завжди.

Це якась хитрість свідомості, ментальна пастка, потреба якоїсь неопізнаної субличности, ніби на всяк випадок боїться повноти життя, в якій не треба скаржитися і нити. І ця субособи люто чинить опір спробі винести заважає річ за дужки – і знову і знову повертає твоє свідомість до неї, як бика мотузочок. І незрозуміло, чи то цю субособи ігнорувати і привчатися свідомим зусиллям відчувати щастя в присутності цієї повсякчасних ложки дьогтю, чи, навпаки, до цієї субличности прислухатися, вступати з нею в діалог, втішати її, пояснювати їй суть справи, гладити по голівці і намагатися зрозуміти, чого їй треба. От зрозуміти б тільки одну цю річ, тільки її – і все стане ОК…

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code