Press "Enter" to skip to content

Що заважає жінкам процвітати?

Що заважає жінкам процвітати?

Освічені, талановиті, компетентні… але їм, як і в колишні часи, важко дозволити собі бути успішними. Почуття провини зупиняє багатьох жінок на півдорозі до кар’єрних висот. Повернемося до причин цієї несвідомої капітуляції.
Что мешает женщинам преуспевать?

Інна — випускниця МГУ, в 34 роки вона — кандидат наук, керівник відділу у дочірній компанії великого західного концерну і мати п’ятирічного сина. На роботі вона завжди була на хорошому рахунку, і одного разу їй дали зрозуміти, що у неї є шанс отримати звільнену посаду заступника директора: високий статус, хороша зарплата, щоквартальні бонуси.

Але Інна тоді відмовилася, розсудивши, що нова робота не залишить їй часу і сил для спілкування з сином. На жаль, це рішення, швидше за все, було помилковим: перфекціоніст по натурі, Інна і зараз багато працює, намагаючись якісно виконати будь-яку справу. Вона пізно повертається додому, іноді працює у вихідні. Можливість професійного росту вона упустила добровільно. У своєму виборі Інна не самотня. «Подібне оману характерно для дуже багатьох жінок, — констатує Ірина Скитяева, керівник відділу з управління персоналом «Видавничого дому АФС. — Вони помилково вважають, що, пожертвувавши кар’єрою і залишаючись в професії на нижчих щаблях ієрархічної драбини, вони зможуть повніше реалізувати себе в ролі матері».

«Зачароване підпорядкування»

Що ж насправді заважає перспективним співробітницям просуватися по службовій драбині? Це питання, з яким доводиться розбиратися коуча і психологів, які працюють у кадрових службах компаній у всіх країнах світу. Висновки фахівців звучать невтішно: більшість жінок, як і раніше, перебувають у полоні ситуації, яку французький соціолог П’єр Бурдьє (Pierre Bourdieu) назвав «зачарованим підпорядкуванням»*. «Слабка стать все ще залишається у владі стереотипів, що стосуються рольової поведінки жінок і чоловіків, — пояснює психолог, директор Інституту групової та сімейної психотерапії Леонід Кроль. — Парадоксально, але факт: давно знайшовши рівні з чоловіками права, жінки як і раніше готові задовольнятися традиційною роллю відданої супутниці глави сім’ї».

Навіть витративши на освіту роки і ставши кваліфікованими фахівцями, багато жінок, вступаючи в шлюб, відмовляються від професійних амбіцій і охоче передоверяют чоловікові право робити кар’єру.

«У нас досі зберігаються психологічні рудименти феодального суспільства, коли від діяльності чоловіків багато в чому залежало виживання сім’ї, так і суспільства в цілому, — продовжує Леонід Кроль. — Але часто і сучасні жінки несвідомо пов’язують свою реалізацію з прагненням добровільно грати підпорядковану роль».

Звідси випливає ще один страх — обігнати в кар’єрному зростанні партнера. «Успішні жінки часто сприймають як проблему те, що вони заробляють більше, ніж чоловіки, мають більш високий соціальний статус», — підтверджує Леонід Кроль. Наскільки обгрунтований цей страх? «Сімейна пара, в якій чоловік заробляє менше, може бути цілком гармонійною, якщо чоловік і дружина зуміють домовитися про те, що для них первинно (їх любов, стосунки), а що вторинне (матеріальні і побутові питання)», — говорить психолог Олександра Сучкова. «То що я обігнала чоловіка за посади, не стало для нас проблемою, — підтверджує 38-річна Майя Гришина, член Центральної виборчої комісії Росії. — Ми знайшли для себе таке пояснення: кожен з нас цінний, незалежно від свого статусу, і кожен має право вибирати свій шлях самореалізації». І все-таки більшість жінок воліють не ризикувати своїм сімейним союзом заради професійної спроможності, не усвідомлюючи, що тим самим підрізають собі крила.

Хороший бос або хороша мати

Реальне життя диктує свої правила: кар’єра керівника в будь-якій сфері передбачає максимальну віддачу і відданість роботою. А оскільки уявлення про «хорошою матері» теж передбачає «повну зайнятість», жінки втрачають орієнтири. І нерідко почуття провини перед дитиною бере верх, змушуючи матерів відмовитися від амбіцій, пожертвувати професійним зростанням (а іноді і роботою взагалі) «заради дітей».

Ціна такої самовідданості висока. «Енергія не знаходить виходу, — пояснює Леонід Кроль. — За відмову від самореалізації жінка нерідко розплачується психосоматичними захворюваннями, раннім старінням». Але найголовніше — ця жертва не йде на користь дитині. «Коли мати надмірно захоплена його життям, контролює кожен крок, передбачає кожне бажання, вона не допомагає, а заважає його психологічному розвитку», — підкреслює Леонід Кроль.

Але почуття провини жінки відчувають і перед роботодавцем. Вони немов заздалегідь визнають, що материнство робить їх не цілком повноцінними професійно, тому рідше вирішуються просити про просування або про підвищення зарплати і добровільно поступаються дорогу колегам-чоловікам.

«Комплекс Попелюшки»

Втім, за «боязким» поведінкою може ховатися й інший мотив — несвідомий страх незалежності. Американський психотерапевт Колетт Даулінг (Colette Dowling) назвала його «комплексом Попелюшки». «Це ціла система відносин і страхів, які утримують жінок в тіні і заважають їм повною мірою реалізувати свій розум і творчі здібності, — пише вона. — Подібно Попелюшку сучасні жінки все ще чекають, що з’явиться чоловік і змінить їх життя»**. Поки молоді люди борються за місце під сонцем, чимало дівчат воліють жити в очікуванні «того самого», «єдиного», який обдарує їх щастям і на якого можна буде перекласти відповідальність за своє життя. Звідси страх успішності, оскільки вона якраз передбачає особисту відповідальність.

«Комплекс Попелюшки» активно підтримують і засоби масової інформації, малюючи лякаючий образ розумної, освіченої, діловий, але при цьому самотньої жінки. «Коли я знайомлюся з молодою людиною, то намагаюся не відразу говорити про те, ким я працюю, — зізнається 29-річна Марина, провідний фахівець однієї з аудиторських компаній. — Я знаю з досвіду: чоловіки бояться жінок, рівних їм за соціальним становищем. Думаю, вони просто недостатньо впевнені в собі».

«Багато жінок поступаються дорогу чоловікам ще й тому, що з дитинства дівчинку привчають стримувати почуття, у тому числі й агресивні, — пояснює Олександра Сучкова. — Але той, хто завжди пригнічує свою агресію, важко бути активним, наполягати на своєму — це здається небезпечним». Тому багато жінок вважають за краще зайняти скромне місце з невисокою зарплатою.

І назвуть тисячу причин своєї пасивності, але насправді кожна з них просто відчуває себе беззахисною і, як равлик ховається в раковину, щоб знайти почуття безпеки.

На чоловічій території

«Допомогти подолати свої страхи може приклад жінок, які зуміли знайти рівновагу між соціальним успіхом і гармонійної особистим життям», — говорить Майя Гришина. І хоча сама вона успішно поєднує високу посаду з обов’язками дружини і матері (синові Майї 13 років), у неї теж є свої «маяки»: «Мене надихає приклад європейських жінок, які займають серйозні посади і не бояться відповідальності, хоча очевидно, що їм доводиться вкрай складно». В Росії, вважає вона, чоловіки задають тон, визначають стандарти. Серед топ-менеджерів великих російських компаній жінок всього 5%***, а на вищих державних постах і зовсім одиниці. При цьому заробіток жінок-керівників на 41% менше, ніж у керівників-чоловіків. Суспільство ніби сигналізує: не висовуйся! І жінки це послання зчитують, часто несвідомо.

Виходячи з цієї логіки, розрізняються і мотиви кар’єрного росту у жінок і чоловіків. «Для чоловіка здобуття влади — це свого роду заміна ініціації, — пояснює Олександра Сучкова. — У жінок переважає войовнича позиція: зараз я вам всім (і насамперед чоловікам) доведу! Доведу, що я нічим вам не поступаюся!» Чоловік слід природній логіці кар’єрного зростання. Жінка ж відчуває себе вічною студенткою, на кожному етапі яка здає іспит на адекватність в діловому світі, який належить чоловікам.

Сучасній жінці потрібно заново усвідомити свої сильні сторони, масштаб і специфіку своїх можливостей — з цим погоджується більшість фахівців. Нерідко, ставши начальником, вона переймає чоловічу модель ділової поведінки.

Але грати на чужому полі — свідомо невиграшних позиція. «Чоловік більшою мірою людина результату, жінка — чоловік процесу, — вважає Олександра Сучкова. — І вона успішна, коли робить будь-яку справу по-жіночому — дозволяє собі проявити емоції, вникати в деталі.» Визнати свою жіночність, виражати емоції, подолати почуття провини, перестати підлаштовуватися під чоловічу модель успіху. Тільки таке усвідомлення власної особистості здатне звести нанівець конкуренцію підлоги і звільнити жінок від обмежує їх двоїстості.

* P. Bourdieu. «La Domination masculine». Le Seuil, 1998.** C. Dowling. «The Cinderella Complex». Pocket, 1990.*** «Жінки Росії в екстремальних умовах: історичний досвід, проблеми, шляхи вирішення». Інформ-Знання, 2006.

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code