Press "Enter" to skip to content

У егоїзму є хороші сторони

У егоїзму є хороші сторони

Ми звикли жити за принципом «кожен за себе». Хоча і засуджуємо егоїзм, захоплюючись тими, хто здатний проявити солідарність, співчуття, прийти на допомогу… І все ж у невеликих дозах егоїзм корисний: він дозволяє нам краще пізнавати себе, свої бажання і можливості.
У эгоизма есть хорошие стороны

«Дуже не люблю питання «Можеш зробити мені послугу?». Я моментально напружуюся, тому що ясно розумію: зараз у мене попросять грошей, співчуття, щоб я переключилася зі свого на чужий проект, попрацювала в суботу… Не розумію, чому я повинна витрачати свої життєві ресурси на когось стороннього?» – дивується 37-річна Ольга. Як і більшість егоїстів, Ольга не готова визнати, що є таким. Егоїсти – це інші, ті, хто постійно порушує її плани, претендує на її увагу, на її час, тому що головне для них – їхній власний інтерес.

Егоїстична людина дійсно мало піклується про стосунки з іншими, він рідко закохується і не вміє дружити. «Він цікавиться тільки собою, бажає тільки для себе, відчуває задоволення не тоді, коли віддає, а коли бере, – писав психоаналітик і філософ Еріх Фромм. – У цієї людини відсутній інтерес до потреб інших людей і повагу до їх гідності та цілісності»*. А Козьма Прутков вважав, що «егоїст подібний давно сидить в колодязі»**. Адже він, відкидаючи важливість чужих переживань, впевнений, що його стан, його проблеми найсерйозніші на світі. Він замикається в собі, а це – явний ризик поринути в депресію.

З іншого боку, не будь практично в кожному з нас частки егоїзму, ми повністю розчинилися б у інших, нічого не знаючи про самих себе, не розуміючи себе і не маючи ресурсів для саморозвитку.

Питання культури

Егоїзм (як і його протилежність, альтруїзм) певною мірою – питання культури та історичного контексту. «Присвятивши півжиття геологорозвідці, я дуже багато подорожував по країні, – розповідає 45-річний Євген. – І можу констатувати: в північних районах Росії, наприклад на Білому морі або в Вологді, люди самі відкриті й гостинні. А в районах південніше Москви, особливо в Черноземье, треба прожити життя, щоб стати своїм і щоб по відношенню до тебе місцеві вели себе хоча б частково радо». На думку екзистенціального психолога Світлани Кривцова, «ті з нас, хто живе в суворих умовах Крайньої Півночі або екваторіального півдня, максимально наближені до природних катаклізмів і більше ризикують захворіти, несподівано померти або втратити своїх близьких. Саме тому тут так цінують найпростіші речі: хорошу погоду, вдале полювання, душевна розмова або приїзд гостей… І готові ділитися всім, чим обдарувала життя, тобто вести себе не егоїстично».

Ставлення до цій рисі характеру пов’язане і з історичним контекстом. В античні часи нікому не приходило в голову звинувачувати іншого в егоїзмі: цивілізація була настільки молодий, що увагу до себе (самопізнання) прирівнювалося до пізнання світу і, звичайно, схвалювалося. З утвердженням християнства егоїзм став рисою порицаемой. Адже християнський ідеал особистості – Рятівник – був альтруїстом: він прийняв страждання і смерть заради порятунку людства. Однак у часи Ренесансу і в епоху Просвітництва, коли була визнана цінність окремої людини, увага до власним сподіванням і потребам знову виявилося цілком законним. Це довелося дуже до речі в XIX столітті, коли в Європі став бурхливо розвиватися капіталізм: виникло відчуття, що без егоїзму неможливо побудувати нове суспільство – суспільство тотальної конкуренції і індивідуальної вигоди.

Також і в сучасній Росії особиста вигода перейшла з категорії засуджених в число схвалюваних цінностей. І таке подвійне ставлення до егоїзму трохи збиває нас з пантелику. «Несумісність двох принципів («пильнуй свою вигоду» і «егоїзм – це погано»), проповідуваних в рамках однієї культури, породжує глибинний особистісний конфлікт», – стверджує філософ Ірина Рудзит***.

Ніхто не народжується альтруїстом

Народжуємося ми в коллективистском суспільстві (де егоїзм зустрічається рідше) або в суспільстві індивідуалістів (яке звеличує унікальність кожної людини), в перші роки життя всі ми – маленькі нарциси. Думки і почуття дитини спрямовані на задоволення його бажань. Інші люди цікавлять його в залежності від того, чи корисні вони для його «Я». «Такий егоцентризм – природний період розвитку, – пояснює Світлана Кривцова. – Завдяки йому формується повага до себе. І лише до 6-7 років у нас виникає потреба в безпечних, надійних відносинах з іншими людьми». Серед 6-річних дітей стають помітні ті, для кого егоїзм вже не метод самопізнання, а форма життя. Вони ні з ким не діляться, не надто цікавляться думкою інших дітей, нав’язують свої правила гри. Це діти, яких батьки погано зорієнтували в реальності, не пояснили, що без інших людей ми не можемо існувати і повинні враховувати їх інтереси. «Батькам не варто карати дитину за те, що він егоїст, – радить Світлана Кривцова. – Краще сказати йому: «Те, як ти поводишся, не зовсім розумно. Якщо сьогодні ти забрав собі всі кращі іграшки, то завтра твої приятелі будуть грати без тебе, і ти залишишся один». Якщо дорослі не вступають в діалог з дитиною, а владно вимагають дотримання норм поведінки, то пізніше при будь-якому вимогу чи прохання він буде відчувати себе об’єктом агресії і почне захищатися… з допомогою егоїзму. Інакше йому не зберегти віру в себе.

«ВИСОКА САМООЦІНКА І САМОПОВАГА ДОЗВОЛЯЮТЬ НАМ ДОБРЕ СТАВИТИСЯ І ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ»

Мистецтво домовлятися

«Я дуже прохолодно ставлюся до творчості гурту The Black Sabbath, – зізнається 28-річна Оксана. – Але мій друг Ігор – металіст, і як тільки стало відомо, що Оззі Осборн і його команда будуть виступати в Москві, я сказала Ігорю, що готова скласти йому компанію, якщо він роздобуде квитки. Я пішла йому назустріч, тому що знаю, наскільки це важливо для нього. Але в інших випадках, наприклад коли я втомилася, а в машині гуркоче важкий рок, я можу твердо сказати «ні». Враховуючи потреби і бажання інших людей, ми погоджуємо їх зі своїми, постійно йдемо на компроміси. «Мистецтво жити – це мистецтво домовлятися-з партнерами, з рідними, з колегами, – впевнена Світлана Кривцова. – Якщо ми приймаємо побажання іншої людини, це дозволяє нам обумовити і власні». Але проблема в тому, що заздалегідь заданої міри припустимого егоїзму не існує. Чи дійсно треба у вихідні відвідати тітоньку на дачі, якщо наприкінці робочого тижня я опинився зовсім без сил? Чи повинна я провести відпустку на Камчатці (хоча воліла б Європу), якщо мій партнер – любитель гейзерів і екстремального туризму? Варто давати позику безробітним друзям, які навряд чи повернуть борг? Кожен раз нам доводиться шукати баланс між почуттям обов’язку, власними інтересами, захистом особистого простору і бажанням вступити добре.

Хороша міра егоїзму

Які б ні були наші моральні принципи, людське життя підпорядкована пошуку задоволень і відстоювання власних інтересів, вважав філософ Джеремі Бентам (Jeremy Bentham). З цим, мабуть, погодився б і Еріх Фромм, запевняв, що «повна відсутність егоїзму – один з його ознак, причому найчастіше найголовніший». Філософи давно замислювалися про можливості розумного егоїзму****. Такий егоїст не приносить себе в жертву, але і не вимагає жертв від оточуючих. Він задовольняє свої власні розумні потреби, а все, що зверх того, готовий поділитися. «Це особистість з достатньо високою самооцінкою, яка знає, що має право на певні блага, – пояснює Світлана Кривцова. – Його самоповагу і впевненість у собі дозволяють йому ставитися до інших людей з приязню».

До речі: егоїстична мотивація нерідко виявляється ефективніше, ніж альтруїстичне бажання допомогти. «Наші дослідження показують, що волонтери, які прагнуть заспокоїти свою совість або яким нестерпні нещастя інших, більш послідовні, – підкреслює Марі Дежарден (Marie Dejardin), психолог з Університету Клермон-Ферран (Франція). – Об’єктивно, вони приносять більше користі, ніж ті, хто йде в добровольці з абстрактної любові до людей». Піклуватися про себе взагалі психологічно здоровою. А ось дбати тільки про себе або, навпаки, постійно нехтувати своїми інтересами – значить робити помилку. Ми цілком можемо жити згідно з нашим бажанням, якщо тільки не примушуємо всіх навколо їх виконувати. Але якщо чиєсь егоїстична поведінка все ж виведе нас з себе, ми можемо згадати заклик Матері Терези: «Люди бувають нерозумні, нелогічні й егоїстичні: все одно прощайте їм»*****.

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code