Press "Enter" to skip to content

Урок толерантності…від бабуїнів

Урок толерантності…від бабуїнів

Протягом історії людська спільнота не раз плекало мрію про усунення тиранів і перехід до рівності і братерства. Але революції – чи то французька, чи більшовицька, маоїстська або ісламістська – зазвичай закінчувалися лише заміною одних гнобителів на інших. Культуру миролюбності неможливо встановити насильством…
Урок толерантности...от бабуинов

Цікаво: звичаї, звичні для багатьох сучасних офісів і трудових колективів, до дивацтва нагадують закони колонії бабуїнів. Судіть самі: щоб розчистити собі життєвий простір, домінантна особина насамперед повинна грізно випнути груди і перевальцем проходжуватися серед одноплемінників, кидаючи на них нищівні погляди. Щоб просунутися по ієрархії вверх, треба пустити в хід ікла. І, досягнувши бажаної позиції, утвердитися на ній – укусами, стусанами і всебічною приниженням найслабших в зграї.

Сьогодні замучені стресом службовці його найчастіше причиною називають саме таку ситуацію: безпосередній шеф (начальник відділу, заступник директора з продажу і т. п.), зайнявши шукану посаду, починає творити свавілля, нехтуючи загальними інтересами і щосили зловживаючи владою. Завантажити підлеглих безглуздими завданнями, змішати з брудом досягнуте, встановити немислимий графік роботи… Кому не доводилося спостерігати (якщо не випробовувати на собі) подібне?

Вплив таких образ на фізіологію «жертв» у мавп легко піддається вимірюванню: чим нижче особини розташовуються в ієрархії, тим вище в їх організмі рівень кортизолу (гормону стресу) і тим слабше їх імунна система*. На підприємствах і в установах, де начальники погано поводяться з підлеглими, панують зневіра і покора долі: «Та що з цим поробиш!», «У нас завжди так було…» Або навіть ще гірше: «Так уже влаштовані люди…»

Як раз не так! Немов у відповідь на цю хвилю песимізму, послання надії прийшло людству… від зграї бабуїнів з кенійських тропічних лісів. Дослідники з американського Стенфордського університету багато років спостерігали за цією колонією мавп. Як і в інших колоніях, у ній традиційно домінували агресивні, люті самці. Самок кусали так, що частенько разом зі шкурою отхватывали у них шматки плоті. Ті ж самці не підпускали нікого до джерела самої доступної їжі – смітнику найближчого готельного комплексу. На початку 1980-х років на смітник вивезли якісь токсичні відходи – і через кілька місяців усі домінантні самці загинули. Надані самим собі, що залишилися члени стада організувалися зовсім інакше.

З подивом дослідники виявили у них нову соціальну структуру, в якій практично повністю зникли насильство і свавілля по відношенню до слабких. Більш того, бабуїни значно частіше стали виявляти взаємодопомогу, зокрема, вишукувати один у одного паразитів (дуже важливе для мавп дія, яка служить у них виразом соціального зв’язку) і проводити все більше часу разом, буквально пліч-о-пліч… Сформувалася по-справжньому нова культура – толерантності, альтруїзму і емоційної прихильності. А всього-то й треба було, щоб припинилося пригнічення!

Найдивовижніше в тому, що ця культура відтворюється вже протягом двадцяти років, переживши тих членів колонії, серед яких вона з’явилася. Толерантність зберігається, незважаючи на інтеграцію нових самців, які надходять до стада з інших, традиційних колоній. Все виглядає так, ніби новачкам відразу дають зрозуміти: тут так себе не ведуть… до Речі, дослідники встановили, що рівень кортизолу в організмі особин з «толерантною» колонії значно нижче середнього, а їх імунна система отримує додаткову стимуляцію…

Протягом історії людська спільнота не раз плекало мрію про усунення тиранів і перехід до рівності і братерства. Але революції – чи то французька, чи більшовицька, маоїстська або ісламістська – зазвичай закінчувалися лише заміною одних гнобителів на інших. Культуру миролюбності неможливо встановити насильством…

І все ж кенійські бабуїни повідомляють нам щось ясне і обнадійливе: зло і несправедливість не є природним станом нашого суспільства. Навпаки, коли ми можемо організувати своє життя так, як нам хочеться, ми можемо побудувати суспільство толерантності та взаємодопомоги, де кожному на своєму місці живеться краще і навіть на фізіологічному рівні вдається віднайти рівновагу. Нам варто спробувати кожному, тут і зараз, по мірі можливого, рухати вперед ці життєві цінності.

* R. Sapolsky «The Physiological and Pathophysiological Implications of Social Stress in Mammals». Oxford University Press, 2001, vol. 517.

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code