Press "Enter" to skip to content

Вибір всього життя

Вибір всього життя

Зараз або потім, саме з цим чоловіком чи жінкою, — а може бути, не ризикувати, почекати із змінами… З тих пір, як у нас з’явився вибір, ми серйозно думаємо, перш ніж зважитися завести дитину. Але чи знаємо ми насправді, звідки в нас це бажання?
Выбор всей жизни

Якщо б можна було перетворити акт, який продовжує людський рід свідомий і навмисний вчинок, це було б однією з найбільших перемог людства, вигукував Фрейд*. За півстоліття до винаходу протизаплідних таблеток він мріяв про те, щоб вагітність була вільним вибором людини. У 40 років, після народження шістьох дітей, він вирішив припинити сексуальні відносини з дружиною, оскільки більше не хотів ставати батьком. Навряд чи він міг уявити собі всю глибину нашої розгубленості сьогодні, коли ми можемо вирішувати, чи з’явиться у нас дитина. Мало того, що завдяки контрацепції ми вибираємо момент зачаття, досягнення науки дозволяють продовжити дітородний вік і перемогти безпліддя.

Лякаюча свобода

Протягом століть головна мета в житті чоловіків і жінок полягала у створенні сім’ї та народження дітей: цю ідею всіляко підтримували релігія, культура і соціум, розробляючи певні правила та обмеження, закріплюючи за жінкою роль дружини та матері«,- розповідає доктор психологічних наук, перинатальний психолог Галина Філіпова.Але все змінилося. І головна цінність людини сьогодні життя для себе: самореалізація, самоактуалізація, самопізнання. Всі ми в першу чергу хочемо відбутися як особистість. Саме тому тепер вже неможливо просто »завести« дитину, для початку потрібно цього захотіти. А якщо такого бажання поки не виникло, ми можемо чекати, іноді досить довго.

Нас менше, ніж наших предків, турбує те обставина, що з дітьми можна і не встигнути, природа обмежила фертильний вік жінки, але сучасна медицина здатна подолати це обмеження. »Якщо ще років десять тому народжувати першу дитину в 35 років вважалося пізно, сьогодні ми дивуємося, коли до нас в Центр репродукції і генетики приходять жінки, яким ще немає сорока«, – підтверджує віце-президент Російської асоціації репродукції людини Маргарита Аншина**. Відкладене материнство стало нормою. Це пов’язано насамперед з тим, що змінилося сприйняття віку, від чого і свій репродуктивний вік жінка оцінює по-іншому. Крім того, відбулися дві революції – визнання гомосексуальних відносин і збільшення кількості цивільних шлюбів. Партнери не поспішають народжувати: вони чекають, поки їх відносини або відбудуться і перейдуть в офіційні, або закінчаться. Отже, ми дійсно можемо вибирати, але так чи ми вільні у своєму виборі, як хотіли б думати?Між заявленим і справжнім бажанням завести дитину деколи лежить прірва,- нагадує психоаналітик Катрін Матлен (Catherine Mathelin). Можна свідомо чогось хотіти і несвідомо цьому опиратися. Ми ніколи по-справжньому не знаємо, який внесок несвідомого в наші бажання.

Жінки і чоловіки

Чоловіки і жінки хочуть дітей неоднаково. Це бажання виникає у нас у ранньому дитинстві і підтримується батьками. У дівчаток з першою лялькою, яку вона заколисує вже два-три роки. З часом воно зростає у свідомості майбутньої жінки, збагачується її особистою історією, її радощами, печалями, достоїнствами і недоліками. Для дорослої жінки бажання мати дитину стає проявом її глибокої потреби, її життєвої сили.

Для хлопчиків уявний дитина в першу чергу знак соціальної ролі, батьківської відповідальності. Чоловіки сприймають уявних дітей в першу чергу як продовження самих себе, і лише з народженням дитини, зрозумівши, що він відокремлений від них, самостійне істота, батьки починають піклуватися, оберігати, забезпечувати…

«Розмова з партнером про майбутніх дітей набагато частіше починають жінки, – зазначає Галина Філіпова. Для них діти – необхідна частина картини світу, завдяки їм жінка відчуває свою повноцінність, реалізованість. Чоловік же швидше хоче, щоб його дружина була щаслива, і якщо для цього потрібні діти, то хай будуть діти».

До 23 років у жінки настає вік, найбільш сприятливий для народження першої дитини, вважають наші експерти. «Але, отримавши до цього часу гарну освіту та/або почавши працювати, все більше жінок не хочуть зупинятися на досягнутому, – каже психолог.- Вони бояться втратити те, до чого вже встигли прийти, випасти з активного життя. Дитина утримує мати вдома, біля себе, а щоб розвиватися, отримувати інформацію, враження, треба взаємодіяти з соціумом. Саме тому час, проведений з дітьми, жінкам здається втраченим».

Більш того, передбачаючи таку перспективу, деякі активно і навіть агресивно відмовляються від народження дитини. «Мене дивує, як наполегливо жінки в інтернет-спільнотах childfree доводять своє право не мати дітей, – ділиться Галина Філіпова.- Якщо людина впевнена у своїй позиції, він просто живе тим життям, яку вибрав, а за декларуванням часто стоїть самовиправдання. І не дивно, адже багато з них рано чи пізно розуміють, що не праві». Так чи інакше, активістки руху childfree дуже схожі на тих жінок, які в силу різних причин просто не квапляться з материнством. Однак у 45 років настає вікової криза: озираючись назад, жінка хоче зрозуміти, для чого рухалася (і рухається) вперед. І в цей момент вона може усвідомити, що їй нема з ким поділитися накопиченими цінностями. «Тоді питання про дитину постає надзвичайно гостро, і жінка виявляється готова на все, щоб завагітніти, -підтверджує Маргарита Аншина. Вона звертається до клініки репродукції, де їй пропонують використовувати донорську яйцеклітину: після 45 років ймовірність настання вагітності з використанням власних яйцеклітин малоймовірна, навіть з допомогою ЕКО».

Самий прекрасний проект?

Сьогодні на наших очах зникає поняття інтимності, таємниці. З тих пір як ми отримали вибір мати або не мати дітей, це наше дуже особисте бажання стало буквально соціальною нормою. А живіт майбутньої матері – демонстрацією того, що відчувати це бажання похвальне. Стереотип радісною, довгоочікуваної вагітності прив’язує наявність дитини до нашої самореалізації, повноти життя. (І залишає за дужками весь негатив: випадкові і небажані вагітності, в результаті яких народжуються небажані діти.) А якщо вже ми хочемо дитину, треба, щоб це бажання здійснилося… швидко. Між викинутої упаковкою протизаплідних таблеток і початком хвилювань з приводу результатів тесту на вагітність не проходить і місяця, хоча в середньому зачаття можна спокійно чекати близько року.

Бажання мати дитину – наріжний камінь самого прекрасного в житті плану. Воно демонструє нашу впевненість у правильності нашого життя: зустрічі з »гарним« батьком (або з »хорошою« матір’ю), »хорошого« кар’єрного шляху (на якому ми можемо дозволити собі взяти паузу), купівлі »хорошою«квартири… Дитина стає останнім бажанням: народивши його, ми остаточно підтвердимо, що у нас »все добре«.

«На жаль, у нас дуже поширена подібна установка: для повного щастя мені не вистачає тільки дитини,- шкодує Галина Філіпова. – І навпаки: якщо у мене немає дітей, значить, я не така, як всі;. Так дитина перетворюється в засіб досягнення бажаного соціального становища і комфорту. Робити з дітей засіб намагається і наша держава, розглядаючи дитини як спосіб поліпшення демографічної ситуації».

Способи стимулювання народжуваності, на кшталт материнського капіталу, гарні, але неефективні. Суспільство хотіло б бачити більше дітей у представників середнього класу, які дбають про те, щоб створити своїм дітям можливості для освіти та розвитку, – продовжує Галина Філіпова. Такі батьки більше потребують не в матеріальній, а в професійної психологічної підтримки: необхідні центри, куди батьки зможуть прийти з зовсім маленькою дитиною і з’ясувати, як з ним взаємодіяти, у що грати, чому і як навчати… Їм дуже допоміг би сімейний коучинг, який дозволяє перерозподілити навантаження в сім’ї, дає матері шанс життя повної і різноманітної життям. Поки, на жаль, розраховувати він може тільки на себе і близьких.

Егоїзм або альтруїзм?

МАТИ ДІТЕЙ ХОЧУТЬ І ЖІНКИ, І ЧОЛОВІКИ. ОДНАК У ТИХ І ІНШИХ ЦЕ БАЖАННЯ НАРОДЖУЄТЬСЯ ПО-РІЗНОМУ.

До тих труднощів, які ми відчуваємо, намагаючись спочатку розібрати, а потім здійснити своє справжнє бажання, додаються зовнішні впливи, соціальні й родинні моделі. Наші діти, такі довгоочікувані, незвичайні, нескінченно улюблені, стають центром батьківського всесвіту. Нас підштовхують до того, щоб усім пожертвувати заради них, але чи готові ми на це? Де починається егоїзм, а де – альтруїзм? Заради кого ми хочемо дитини – заради нього самого чи для себе? »Ці питання дуже важливі, саме вони допомагають нам розібратися в своїх бажаннях, – зауважує Галина Філіпова. – Треба розуміти, що ми ростимо дітей, які підуть від нас. Тому не варто чекати від них дивідендів. Навіть якщо ми народили від повноти і готові поділитися всім, все віддати дитина все-таки з усім цим піде в своє життя. А ми будемо з цікавістю дивитися, як він, у свою чергу, буде віддавати своїм дітям«.

Якщо ж ми вирішили не заводити дітей, то в чому реальна причина: ми не хочемо розлучатися з власним комфортом або боїмося взяти на іншого вантаж своїх неврозів? Коли в нас пробуджується бажання мати дитину, важко визнати, що вона може зіткнутися з іншими суперечливими, неприйнятними, що йдуть з глибин несвідомого бажаннями. Перше з них – бажання вижити. Якщо нам було важко встановити своє внутрішнє рівновагу або гармонію в парі, ми відчуваємо хоча б на рівні інтуїції, що поява дитини може їх порушити. І в такому разі для нас сприятливо, якщо інстинкт виживання візьме верх.

Міражі науки

Схоже, допоміжні репродуктивні технології майже скасували вирок «безпліддя». Технології вдосконалюються: сьогодні ми пропонуємо жінкам зачати дитину за допомогою ЕКЗ, використовуючи їх власні або донорські яйцеклітини, сперму чоловіка або донора, здійснюємо процедуру ІКСІ (сперматозоїд впорскують в яйцеклітину), заморожуємо сперму, ембріони (!), а тепер і яйцеклітини, – розповідає Маргарита Аншина. «В особливих випадках пропонуємо парам програму сурогатного материнства». І все ж зважитися на ЕКО парам і раніше складно. »Немає таких партнерів, які легко сприймають ідею зачати дитину неприродним шляхом, – продовжує Маргарита Аншина. – Зазвичай проходить близько шести років, перш ніж подружжя приходять до нас. А це багато: якщо жінка вперше звернулася до лікаря в 32 роки, до нас прийде вона до 38. І справа не тільки в зачаття, виношування дитини – це теж проблема: вагітність може перерватися на будь-якому терміні«.

І все ж іноді наука опускає руки… Як вважає психоаналітик Олена Жалюнене, бажанням мати дитину, незважаючи на найпередовіші у світі методики, що може перешкоджати, затримати його, ускладнити, усунути. Переворот, який здатне викликати у нас несвідомий (не)бажання мати дитину, іноді обертається зовсім несподіваним фіналом.

Пізня вагітність, одностатева сім’я, ЕКО – і всі звичні уявлення руйнуються. Саме протиріччя раціонального та ірраціонального, індивідуального і колективного, свідомо обраного і несвідомого пояснює, чому рішення народити дитину раніше непередбачувано… і значить, виражає нашу свободу. Ми вільні мати дитини. Або не мати його.

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code