Press "Enter" to skip to content

Юлія Латиніна, запрошений редактор Psychologies: «В поганому завжди є щось позитивне»

Юлія Латиніна, запрошений редактор Psychologies: «В поганому завжди є

щось позитивне»

Psychologies – журнал для особистого читання, аналізу і роздумів. Але своїми поглядами буває приємно поділитися. Особливо з тими, хто нам цікавий. Таких людей ми і запросили стати нашими співавторами і співрозмовниками в ювілейних випусках журналу. В цьому місяці нам допомагала готувати номер письменник і журналіст Юлія Латиніна.
Юлия Латынина, приглашенный редактор Psychologies: «В плохом всегда есть
 что-то позитивное»
Psychologies:

На ваш погляд, чому за останні роки так помітно виріс наш інтерес до можливостей психологічної науки?

Юлія Латиніна: насправді це бажання пізнати себе далеко не нове. Людство існує, скажімо, вже 140 тисяч років (звичайно, в цивілізованому вигляді – значно менше), і весь цей час людина вдивлявся в себе, бачив себе в дзеркалі – хоча б свого минулого – й розмірковував. Але відповіді часто шукав у релігії. А сьогодні це пішло: те, що раніше розповідали на сповіді, тепер обговорюють з психотерапевтом. По-моєму, це непогано. Тому що людина, яка йде на тренінг або читає книжку про психології, замість того, щоб спалювати одноплемінника на вогнищі або виривати у нього серце, як за часів ацтеків, – це явний прогрес.
Юлия Латынина, приглашенный редактор Psychologies: «В плохом всегда есть
 что-то позитивное»
Що для вас психологія у вашій професії?
Ю. К.: Письменник і журналіст – професії дуже різні: журналіст спостерігає події, а письменник спостерігає людей. Журналіст не має права сказати: такий-то не впорався, приміром, зі своїми амбіціями, з-за цього все і сталося. На мій погляд, це великий мінус журналістики, тому що найчастіше події відбуваються саме через людину – амбітного або жадібного, озлобленого або, навпаки, налаштований на співпрацю. Тобто в основі конфлікту завжди лежать наші психологічні особливості. А журналістика – це такий опис світу, з якого психологія, як річ необ’єктивна, видалена. Знаєте, нещодавно у мене з’явилася така теорія. За останні місяці я побувала у великій кількості дуже чистих приміщень. Наприклад, таких, де в абсолютно стерильних умовах виробляють мікросхеми. Або у чистих кімнатах, як правило, закритих НДІ, де вивчають фонони, двомірний електронний газ та інші подібні речі. І я раптом зрозуміла: якщо представники точних наук кажуть, що знають, як поведе себе реальне речовина, вони жахливо не праві! Адже якщо дати їм жменю піску і запитати, що це таке, вони дадуть відповідь: «Ми не знаємо, він дуже брудний». Точна наука все норовить помістити в чисту кімнату, де навіть порошинка здається бруківкою. І аналізувати що-небудь «чисте» – ідеальний трикутник, абсолютно тверде тіло. А психологія – як і історія і філологія – має справу з «брудними», тобто складними системами, де неможливо точно передбачити, як поводитиметься об’єкт. Тому що «чистих» об’єктів в гуманітарних науках не буває. Цю свою теорію я розповіла знайомого інженера-микроэлектронщику. Він розсміявся і сказав, що я права, додавши: «А ще в людини масу домішок вносить телевізор!»
Ілюзія, що наші відносини можуть бути «чистими», і заважає нам вибудовувати їх краще?
Ю. К.: Більшовики намагалися побудувати таку систему «чистих» відносин – вийшов суцільне пекло! Втім, навіть не вийшов… А взагалі, коли люди не можуть домовитися, це означає, що хтось з них цього не хоче. Буває, що і обидва не хочуть. Заважають при цьому найчастіше дуже різні устремління. На другому місці – жадібність. На третьому – дурість. Але що тут можна запропонувати змінити людську природу? Тоді людина перестане бути людиною. По-моєму, скучно буде без амбіційних людей, без жадібних теж. Без дурних я б ще якось пережила! І ще нам заважає те, що в нашому суспільстві – порівняно з архаїчних, до якого ми генетично пристосовані, – інакше будуються зв’язки між людьми. Адже якщо ми живемо в селі, де жителів всього чоловік тридцять, ми точно будемо між собою спілкуватися. А в мегаполісі з десятьма мільйонами городян виникають бар’єри. Наприклад, ми часто не підозрюємо, хто живе за одну або іншу сторону нашого дачного селища. Хоча якщо завтра нас заллє, то ми, очевидно, будемо один до одного бігати з відрами, допомагати. Але краще, щоб без потопу… Сьогодні зв’язку між нами набагато менше будуються за принципом територіальної близькості: цей чоловік – мій сусід, і я з ним спілкуюся. З іншого боку, тепер можна і інакше: людина сидить де-небудь на іншому кінці світу, але мені подобається з ним спілкуватися, і я спілкуюся! У цьому є безумовний плюс: так ми можемо вибудовувати свій власний коло відносин.
Але нам заважають і наші внутрішні бар’єри,
Ю. К.: Я впевнена, що в них можна знайти і дещо позитивне. Звичайно, вони є у кожного з нас. Але хто-то говорить собі: «Я ніколи нічого не зроблю!» – і справді не робить. А інший каже: «У мене нічого не вийде!» – і при цьому буквально риє носом землю, долаючи себе і обставини. Ось у нього-то і є шанс, що коли-небудь його комплекси підуть, ставши позитивної рушійною силою.
Чого б ви побажали читачам Psychologies?
Ю. К.: Успіху. У відносинах, бізнесі чи творчості – кожен з нас визначає для себе сам. А ще краще – побажати нам усім успіху. Тому що успіх залежить від нас самих, а удача не дуже від нас залежить.

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code