Press "Enter" to skip to content

Зайнятися спортом… сьогодні!

Зайнятися спортом… сьогодні!

«Усі: з наступного тижня буду займатися!» На жаль, наше щире прагнення до якої-небудь фізичної активності нерідко закінчується нічим. Як бути? Для початку – спробувати змінити погляд на самих себе.
Заняться спортом… сегодня!

Немає часу, немає настрою, і взагалі втомлює їхати… Коли нам не вистачає сил, щоб почати займатися спортом або відновити заняття після перерви, ми зазвичай вдаємося до цих аргументів. Але через якийсь час не можемо собі не зізнатися, що це лише відмовки. Тоді ми збираємося з духом і все ж йдемо в спортзал… внутрішньо здійснюючи над собою деякий насильство. «Багато хто з нас з дитинства засвоюють уявлення про спорт як про заняття, яке обов’язково пов’язано з змаганням, досягненнями, конкуренцією, – каже психолог Ольга Лови, кандидат у майстри спорту з п’ятиборства. – А таке ставлення лише додає до фізичної втоми від тренувань відчуття душевної втоми. В результаті людина нерідко падає духом і зовсім перестає займатися».

Шкільні комплекси

В нас ще живе пам’ять про шкільні оцінки з фізкультури, про здачу нормативів… З-за цього «спортивного минулого» деякі просто не можуть собі уявити, як можна займатися якоюсь фізичною активністю по своїй волі, а не тому, що «так потрібно». «Уроки фізкультури для мене – найнеприємніше шкільний спогад, – зізнається 26-річна Ніка. – Я дуже соромилася, весь час спотикалася, наді мною сміялися… якби зараз я пішла, скажімо, на фітнес, таких труднощів, напевно, було б менше. Але із-за того що я пережила на тих шкільних уроках, мені важко навіть подумати про це». У тих, кому в дитинстві бракувало спритності або кому заважав зайву вагу, почуття «спортивної неповноцінності» може залишитися дуже надовго. 34-річному Андрію досі нелегко подолати: «У спортзалі мені починає здаватися, що всі дивляться на мене і оцінюють – виходить у мене чи ні».

«Бажання будь-якою ціною уникнути незручності, невдачі заважає нам зосередитися на виконанні вправ: нас сковує почуття сорому, боязнь зробити невірний рух, програти, – пояснює спортивний психолог Мішель Руа (Michel Roy)*. – І тоді у своїх хибам ми схильні звинувачувати себе через брак здібностей або старання. А якщо щось вдається, то ми швидше вважаємо, що домоглися успіху випадково, що завдання було дуже простий, – словом, виходить, що нашої заслуги в цьому немає ніякої! Проте вміння ставитися до власних перемог із заслуженою гордістю, не турбуючись про думку інших, куди більш продуктивно і формує у людини мораль переможця».

Зрозуміти причини «фальстартів»

Чи розуміємо ми насправді, чому хочемо займатися спортом? Найчастіше відповідь на це питання ми не замислюючись повторюємо традиційні аргументи лікарів і фрази з журналів: щоб бути в хорошій формі, знизити рівень стресу, довше зберігати молодість і струнку фігуру, вирішити проблеми зі здоров’ям. Але за цими поясненнями стоять і більш глибокі причини, які пов’язані з нашим уявленням про себе.

«Зайнятися спортом, щоб скинути зайву вагу, – це видима мета, яка мало що говорить про наших справжніх бажаннях, про нашої глибинної мотивації, – пояснює Ольга Лови. – Наприклад, прагнути «привести себе в норму» може людина, зовнішність якого батьки в дитинстві не схвалювали, ставилися до неї дуже критично…» При цьому наші бажання можуть бути і дуже суперечливі. Так, 35-річна Людмила, яка в свій час влаштувала вдома справжній тренажерний зал, сім місяців тому закинула фітнес. «Багато років я робила все, щоб тримати під повним контролем свою зовнішність, – пояснює вона. – Моя мама, скільки я її пам’ятаю, теж завжди ретельно стежила не тільки за своєю формою, але і за моєї. В якийсь момент я просто відчула, що впадаю в залежність від своїх тренувань. Сама думка про те, що тіло потрібно вдосконалювати нескінченно, тепер наганяє на мене глибоку тугу. Я хочу, щоб мене вважали красивою незалежно від того, схудла я або погладшала. Хоча в глибині душі мені хочеться і іншого – знову стати такою ж худенькою і спортивної, як раніше…»

«Одна частина нашого «Я» може бажати руху, фізичної активності, а інша – ні, – підтверджує психотерапевт Мішель Фрейд (Michele Freud). – Наприклад, жінці, якій всі захоплювалися в дитинстві, коли вона була чарівним пухкеньких дитиною, буде непросто стати більш підтягнутою, тому що в глибині душі у неї залишилося неусвідомлене подання: бути повною – це означає викликати схвалення, подобатися. На несвідомому рівні її влаштовує те, що всі її спроби скинути вагу залишаються безуспішними».

Зустрітися зі своїм тілом

«Деяким з нас просто не вистачає досвіду комфортного відчуття в своєму тілі, – розмірковує гештальт терапевт Ольга Долгополова, яка вже протягом шести років щодня займається фітнесом. – Таким людям незвично відчувати себе добре, почуття нездужання і пригнічений настрій вони несвідомо вважають скоріше нормою». А прагнути до того, про що ми знаємо лише абстрактно, в теорії, дуже непросто.

Рухатися – це означає відчувати, що наше тіло існує. Хоча сьогодні багатьом з нас часто доводиться ігнорувати його сигнали, не звертати на них уваги. Ми не віддаємо собі звіту в тому, що наші м’язи напружені, що нам пора відпочити або хоча б встати і потягнутися після кількох годин, проведених за комп’ютером… адже наше життя більше підпорядкована робочого графіку, нашим зобов’язанням, а не ритму нашого тіла. Долгополова Ольга впевнена, що саме це порушення контакту зі своїм тілом часто заважає нам отримати задоволення від спорту. «Тим, хто розділений зі своїми тілесними переживаннями, необхідно знову шукати шлях до свого тіла, увійти в контакт зі своїми відчуттями і почуттями, а в кінцевому рахунку – з самими собою».

«На щастя, інколи вогнище нашої рішучості може розгорітися від однієї іскри, немов за помахом чарівної палички», – зазначає психотерапевт Жерар Апфельдорфер (Gerard Apfeldorfer). І порівнює таке спонтанне бажання почати рухатися з любов’ю з першого погляду. «Часом досить слова людини, чия думка для нас багато значить, бажання комусь сподобатись або ж відчуття тілесного дискомфорту – щось народжує в нас відгук, хоча ми й самі не розуміємо точно, що сталося». Якщо ми відчуваємо нагальну необхідність втілити рішення в життя, значить, воно дозріло в результаті нашого примирення з собою. «Дуже важливо, щоб прийняте рішення стало частиною нас, щоб воно було прожито відповідно до нашої глибинною суттю, – підкреслює Жерар Апфельдорфер. – І тоді нам більше не потрібно змушувати себе: здається, ми завжди мріяли рухатися, займатися. З важкої навантаження спорт перетворюється в потребу і більше не пов’язаний з примусом».

До руху – з задоволенням

«Мені подобається!» – з посмішкою відповідає 62-річна Антоніна, коли її запитують, чому вона вже майже півтора року тричі на тиждень ходить на аквааеробіку. При цьому вона не прихильник жорсткої дисципліни і ніколи не захоплювалася спортом. Свої походи в басейн вона сприймає по-іншому: «Я стала туди ходити, щоб залишатися у формі і не набирати вагу. Але є і багато інших плюсів: мені подобається рухатися усвідомлено відчувати своє тіло, те, що вона вміє. А ще це привід вибратися з будинку, поспілкуватися з подругами». І все ж треба визнати, що навіть у найбільш мотивованих з нас розум часом противиться необхідності тренувати тіло. Дощ чи мороз можуть сильно охолодити наше бажання переодягнутися у форму в роздягальні або побігати підтюпцем. А хто з нас не знає, як часом гуде голова після напруженого дня, кому не знайомі непередбачені ситуації, за яких доводиться пропустити заняття? Звичайно, не варто звинувачувати себе за будь-якого нездужання: завжди можна позайматися трохи менше або ж поставити перед собою більш просте завдання. «Краще скласти собі реалістичну програму занять, яка дозволить не переборщити з навантаженням», – радить Ольга Долгополова. Є й інший спосіб подолати хвилинну нерішучість: уявити себе вже на місці, в русі, з розігрітими м’язами, згадати відчуття фізичного благополуччя, який ми відчували на попередніх заняттях… Спорт може перетворитися для нас таку ж щоденну потребу, як ранковий душ або чищення зубів, якщо ми дозволимо собі отримувати він нього задоволення!

* M. Roy. «La Gymnastique invisible. Etre bien dans son corps en 90 exercices». Amphora, 1999.

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code