Press "Enter" to skip to content

Життя соло: чотири міфу про самотність

Життя соло: чотири міфу про самотність

Ставлення до самотності в сучасному суспільстві стрімко змінюється. Життя поодинці нам набагато зручніше. Індивідуалізм — не тенденція, це вже реальність.
Жизнь соло: четыре мифа об одиночестве

Нас довго привчали до того, що кожен з нас — частина сім’ї, клану, колективу, що наше призначення — жити заради інших і разом з іншими. Але сьогодні індивідуальна життя окремої людини стає все більш цінною. Свобода і особистісний розвиток виявляються важливіше будь-яких обмежень і навіть прихильностей. Життя соло явно стає тенденцією. І це не нова ідеологія, це — нова реальність.

У світі все більше людей воліють жити самі по собі, одні, і цю тенденцію вже неможливо не помічати. Але книга американського соціолога Еріка Кляйненберга «Життя соло: Нова соціальна реальність» напевно змінить уявлення багатьох з нас про сучасний феномен «одинаків». Грунтуючись на десятки авторитетних досліджень і сотні власних інтерв’ю, Кляйненберг показує, що ми все менше хочемо ділити свій дім з іншими людьми. І хоча в Росії є плани закріпити мало не законодавчо поняття «традиційної сім’ї», у світі цей ідеал залишився в минулому.

Сьогодні живуть одні більше половини американців, приблизно третина домогосподарств складається з однієї людини в Японії, найбільш швидке зростання числа «одинаків» відзначено в Китаї, Індії та Бразилії. За оцінками дослідницької компанії Euromonitor International, Euromonitor, у світовому масштабі число тих, хто живе один, збільшилася на третину з 1996 по 2006 рік.

Все більше росіян, коли у них з’являється можливість мати власне житло, вибирають переваги вільного життя поодинці. Як зазначає психотерапевт Віктор Каган, «ми можемо боротися за традиційні сімейні цінності, але не можемо не рахуватися з змінами, що відбуваються». Зрозуміти їх намагається Ерік Кляйненберг. Зібраний ним матеріал і висновки, до яких він приходить в книзі «Життя соло», спростовують головні міфи про тих, хто обрав самотність.

Міф перший: Ми не пристосовані до життя соло

Це оману було істиною упродовж тисячоліть. «Той, хто в силу своєї природи, а не внаслідок випадкових обставин живе поза державою, — або недорозвинене в моральному сенсі істота, або надлюдина», — писав Аристотель, розуміючи під державою колектив, спільність людей. І ця категоричність цілком з’ясовна. Століттями людина фізично і економічно не здатний був виживати поодинці.

Життя соло — цінний ресурс для творчості й розвитку особистості. І це стосується як чоловіків, так і жінок

Це може прозвучати цинічно, але святість сім’ї і соціальних уз (родинних, племінних, яких завгодно ще) століттями була обумовлена завданнями виживання. Сьогодні такої необхідності немає. У всякому разі, у західному світі. «Безліч забезпечених громадян у розвинутих країнах використовують свої капітали і можливості саме для того, щоб відгородитися один від одного», — пише Кляйненберг. І виводить чотири основних соціальних чинники, що зумовили нинішню популярність життя поодинці.

  1. Зміна ролі жінки — вона може сьогодні працювати і заробляти нарівні з чоловіком і не зобов’язана вважати своїм призначенням сім’ю і дітородіння.
  2. Революція в засобах комунікації — телефон, телебачення, а потім і інтернет дозволяють не відчувати себе відрізаними від світу.
  3. Масова урбанізація — вижити одному в місті набагато легше, ніж у сільській глибинці.
  4. Збільшення тривалості життя — багато вдови та вдівці сьогодні не поспішають вступати в новий шлюб або перебиратися до дітям і онукам, вважаючи за краще вести активне самостійне життя.

Іншими словами, еволюція людини та суспільства подолала багато негативні аспекти життя в самоті. На передній план вийшли позитивні, яких виявилося чимало. «Цінності продовження сімейних традицій поступаються місцем цінностям самореалізації», — вважає Віктор Каган. В умовах стрімкого розвитку цивілізації ми можемо реалізувати себе, тільки якщо будемо соціально активними, професійно мобільними, відкритими до змін. Можливо, люди не були створені для самотності. Але і для спілкування в інтернеті або водіння автомобіля вони тим більше створені не були. Проте ж непогано (в цілому) справляються. Те ж відбувається, ймовірно, і з життям соло.

Міф другий: жити одному — значить страждати

Одинаки — ті, хто живе один, а не ті, хто страждає від самотності, підкреслює Кляйненберг. Застереження принципово важлива, тому що ці два поняття в більшості мов і культур синонімічні — раз живеш один, значить, тобі неодмінно самотньо. Недарма ж довічне ув’язнення в одиночній камері вважається у багатьох країнах покаранням навіть більш суворим, ніж смертна кара.

Але всім так страшно самотність? «Той, хто недостатньо розвинений як особистість, хто не здатний вступати у відносини з світом один на один, на самоті дійсно страждає. Він втрачає зв’язків з іншими людьми і не знаходить у самій собі гідного співрозмовника, — вважає психолог Дмитро Леонтьєв. — А видатні люди — духовні вчителі, письменники і художники, вчені, полководці — дуже цінували самотність як найважливіший ресурс творчості і саморозвитку». Судячи з усього, кількість таких людей постійно зростає. І росте в рівній мірі серед чоловіків і жінок.

Жизнь соло: четыре мифа об одиночестве

Правда, жодним історичним змінам не під силу відібрати у жінки функцію матері. І тому самотня жінка, наближаючись до віковим межі, за яким народження дитини вже неможливо, не може не відчувати занепокоєння. І тим не менш жінки все рідше вступають у шлюб тільки заради можливості стати матір’ю.

«У мого улюбленого поета Омара Хайяма є знамениті рядки: «Ти краще голодуй, ніж що попало їж, і краще будь один, ніж разом з ким попало», — говорить 38-річна Євгенія, хімік-технолог. — Навіщо я повинна мучитися з нелюбом людиною, якщо я прекрасно живу сама по собі? Заради дитини? А ви впевнені, що він виросте щасливою в сім’ї, де батьки не люблять одне одного?

Мені здається, що в таких сім’ях люди і страждають від самотності — неважливо, скільки там народу разом під одним дахом». Це спостереження майже дослівно повторює тезу соціального психолога Джона Качиоппо: «Відчуття самотності залежить від якості, а не від кількості соціальних контактів. Тут важливий не той факт, що людина живе один, важливо, чи відчуває він себе самотнім. Всі, хто розлучився зі своїм чоловіком або дружиною, підтвердять, що немає життя самотнішою, ніж життя з людиною, яку ви не любите».

Так що життя соло зовсім не обов’язково виявляється мукою, і не варто думати, ніби одинак неодмінно самотній і нещасний. «Одним з проявів втечі від самотності служить стійкий масовий попит на тренінги спілкування, — не без іронії зауважує Дмитро Леонтьєв. — Видається, що тренінги самотності, навчання використанню самотності як ресурсу розвитку були б набагато більш продуктивні».

Міф третій: одинаки марні для суспільства

Навіть якщо залишити осторонь легендарних пустельників і філософів, чиї настанови і одкровення стали серйозною частиною духовного досвіду людства, ця теза не витримує критики. Сучасний міський спосіб життя багато в чому сформований саме одинаками і їх потребами. Бари і фітнес-клуби, пральні та служби доставки їжі виникли насамперед тому, що в їх послугах потребували люди, що живуть на самоті. Як тільки їх кількість в місті досягала певної «критичної маси», місто, відповідаючи їхнім потребам, створював нові послуги, які припали дуже до речі і сімейним людям.

Самотні люди в середньому в два рази частіше ходять в клуби і бари, частіше беруть участь у волонтерських проектах

32-річний Павло працює економістом. Постійної дівчини у нього немає, і створювати сім’ю він поки не прагне. Живе один і цілком цим задоволений. «Мені часто доводиться їздити у відрядження, — каже він. — Працювати допізна або у вихідні. Навряд чи родині все це буде на користь, але мені подобається моя робота, і я відчуваю, як стаю справжнім професіоналом високого класу». На брак спілкування Павло не скаржиться, друзів у нього вистачає. Він регулярно допомагає волонтерам у пошуках зниклих людей, та ще й консультує час від часу з економічних питань муніципальних депутатів. Так що і з точки зору соціальної залученості Павла ніяк не назвеш «відрізаною скибкою».

Його образ життя — підтвердження світової статистики, згідно з якою самотні люди в середньому в два рази частіше ходять в клуби і бари, ніж ті, хто перебуває у шлюбі, частіше їдять в ресторанах, відвідують музичні і художні класи і беруть участь у волонтерських проектах. «Є всі підстави стверджувати, — пише Кляйненберг, — що живуть на самоті люди компенсують свій стан підвищеною соціальною активністю, що перевищує активність тих, хто проживає спільно, а в містах, де багато одинаків, вирує культурне життя». Словом, якщо хтось і стимулює сьогодні розвиток суспільства, то це в першу чергу одинаки.

Міф четвертий: ми всі боїмося залишитися одні в старості

Спростування цього міфу — можливо, одне з найбільш дивовижних відкриттів книги «Життя соло». Як з’ясовується, літні люди, яким століттями приписували нездатність жити поодинці, все частіше вибирають саме таке життя.

«Простір спілкування стало незмірно ширше, ніж було навіть всього півстоліття тому, оберігаючи від самотності, але позбавляючи від «тертя боками», — пояснює Віктор Каган. — Це може залучати навіть літніх людей. «Ми різні, — сказав мені 65-річний друг, — мені вранці потрібні моя чашка кави і трубка, на обід шматок м’яса, подобається повний будинок гостей і до порядку в домі я байдужий, а вона мою трубку не перетравлює, ортодоксальна вегетаріанка і цілими днями готова знімати порошинки з речей, але ми любимо один одного — от і стали жити в різних будинках, їздимо один до одного в гості за вихідним або разом до дітей, подорожуємо разом і цілком щасливі».

Багато літні люди не хочуть бути свідками проблем в сім’ях дітей, відчувати себе тягарем

Але і втративши по тим чи іншим причинам партнера, літні люди зовсім не поспішають обзаводитися новим або перебиратися до виросли дітям. Головна причина — усталений уклад життя. У нього важко «припасувати» нової людини. І ще важче самому «вписатися» в чужий будинок, навіть якщо мова йде про сім’ю, власних дітей. Багато літні люди зазначають, що не хочуть бути свідками проблем у сім’ях дітей або відчувати себе тягарем для них, а спілкування з онуками з радості занадто часто перетворюється в нелегку роботу. Словом, безліч аргументів, але висновок один: старі люди теж хочуть бути одні і все частіше вважають за краще життя соло. І якщо в 1900 році лише 10% людей похилого віку вдів і вдівців в США жили в самоті, пише Кляйненберг, то в 2000-му їх було вже помітно більше половини (62%).

Причому якість їх життя краще, ніж багато схильні думати. Ще в 1992 році живуть на самоті люди старшого віку були більшою мірою задоволені життям, мали більше контактів з соціальними службами і мали не більше порушень фізичних чи розумових здібностей, ніж їх однолітки, які жили з родичами. До того ж ті, хто живе в самоті, виявлялися більш здоровими, ніж жили з іншими дорослими людьми — за винятком чоловіка/дружини (а в деяких випадках — навіть і тих, хто живе разом з партнером). Чи варто дивуватися, що літні люди у всьому світі — від Америки до Японії, де сімейні цінності традиційно сильні, — сьогодні все частіше воліють жити соло, відмовляючись переїжджати до дітей і тим більше — в будинку престарілих?

Можливо, багатьом з нас нелегко змиритися з думкою про настання «епохи одинаків». І наші батьки, і бабусі з дідусями сповідували зовсім інші цінності, які передали нам. Тепер нам належить зробити вибір: життя разом з рідними або одним загальні плани або особисте зручність, традиція чи ризик? Звільнившись від міфів, ми зможемо краще зрозуміти себе і більш тверезо поглянути на той світ, де будуть жити наші діти.

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code